Павло Мовчан – “Непроминальний світ не розчиняє двері… “

Непроникальний світ не розчиняє двері:
Гну погляди прямі, б’ю пальці об граніт,
Лиш сухо шелестять дерева костопері,
Повітря нерухоме твердіє, наче лід…

І костяна стіна укопаного лісу
Розступиться на мить і вглибині замкне.
Рукою відгорну я димову завісу:
Який байдужий світ, яке життя сумне…

Розбратане усе, роз’єднане, вороже…
Важка і темна плоть завжди окремить нас…
А де ж любов? Невже ж в душі порожній?
Чи в неї ж можна втиснути увесь безмежний час?

Все змінне, плинне все, безглузде,

/> Бо все смертне.
Птах – витвір ліпоти у виямці гниє.
У замкнутих тілах безвічне щось заперте…
За межами душі душевний простір є…

Навіщо будувать це тіло неповторне,
Біжучу множить кров у жилах ворушких,
Якщо його злама слухняний кат потворно,
Каркас життя розтопче той чобіт преважкий,

Який втоптав в багно тобольське всю родину,
В товсту сибірську кригу тіла замурував?
І ми хіба живем? Поволі ніби гинем…
На власну душу хто нас позбавив прав?

Не стиснутись в єстві самітному до крапки,
Обчислено тіла, на облік взято кров,
І голова твоя підігнана під шапку,
І взято під контроль роздвоєне перо…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Мий улюблений герой твору тарас бульба.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Непроминальний світ не розчиняє двері… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.