Павло Мовчан – “Нервовий подих свідчив вічні злидні… “

Нервовий подих свідчив вічні злидні…
Він часто дихав – хату зігрівав,
З якої світу білого не видно:
Навколо муром виросла трава.
І тільки стежка спрагла до криниці
Збігає стрімко і верта назад…
І соняхи рябі та темнолиці
Блукають жебраками поміж хат…
Дух зубожіння, виснаження часу,
Прикметний день безглуздої доби,
Коли нещадно нищиться прекрасне
І топчуться знецінені скарби.
З кутків виходять сутінки вологі,
І цвіль повзе, мов гусінь, по стіні.
Уява бідна, і слова убогі –
Умови щонайкращі для брехні…
І крізь свідомість йдуть радіохвилі,
Впроваджуючи в неї райський дух,
І заперечить дійсністю безсилий
Спустошений махорним криком слух.
… Так і стояв посеред хати босий
І посміхавсь щасливо сам собі…
Крізь кропиву проламувалась осінь:
Семидесята у його добі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Косинка в житах аналіз.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Нервовий подих свідчив вічні злидні… “