Павло Мовчан – “Ні подумки, ні пошепки, ні вголос… “


Ні подумки, ні пошепки, ні вголос
Не викричу я розпачу ніколи,
Не вимовлю ні словом, ні журбою,
Пустошну глухомань, що за тобою.
Навіщо ти лишив напризволяще
Мене, о Боже, в цій життєвій хащі,
Де дні щільні, як паколи високі,
І ночі котять смоляні потоки!
Навіщо клопоти біля вогню недремні,
Навіщо погуки даремні ці спасенні?
Навіщо всі труди та падкування,
Якщо життя – повільне відмирання?
Навіщо ті відлунки так тасуєш,
Що сам себе давно уже не чую?
А щоб спитав хоч раз себе самого:
– Чи ти готовий стати перед Богом?



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Душевна краса наталки полтавки.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Ні подумки, ні пошепки, ні вголос… “