Павло Мовчан – “О свято снігів всевидющих, дзеркальних… “

О свято снігів всевидющих, дзеркальних,
Глухих, сповивальних, твердих і сипких:
Налицина блазня з обличчям печальним,
Весільна сорочка, пошита з луски.
Прилипли долоні до білих полотен,
Аби не закутало знов сповиття;
Та вже прикипіла пов’язка до рота,
Аби не хулив прохолодне життя.
Гривань сиволобий пливе через поле,
Вилискує срібно і спис, і шолом…
Мальований воїн… пустеля… навколо…
Похмільне минуле, схололе тепло…
То думки клубочок чи подиху кужіль?
Примарне, безживне, сипуче, мов сніг, –
Життя безтілесне, до часу – байдуже,
Слідів не лишає, не топче доріг.
Проходить крізь камінь,
Крізь вушко голчане,
Виповнює плоть нерухому ущерть,
Втрачає всі риси обличчя печальне –
Налицину блазня доліплює смерть…
Легенями, шкірою, зором та слухом
Вбираємо світ, аби швидше забуть
Примарну безликість, невидимість духу
І тиші густої глуху каламуть.
Чи воїн у тіла твого оболонку
Вмостивсь на ночівлю і шкіру розтис,
Чи зменшилась, може, душа аж до голки?
Та чий то в куточку виблискує спис?
Посріблений, гострий, лункий – з потойбіччя, –
На держалні срібнім роса мерехтить…
Кольчуга на кріслі – з якого сторіччя?
Встаєш і не знаєш, а як далі жить.
І чують підошви холодність паркетин,
Годинник цокоче, членується мить…
За вікнами – сніг, а на ліжку – замети,
І плоть твоя, ліплена з снігу, тремтить.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір мої роздуми про майбутнє людства.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “О свято снігів всевидющих, дзеркальних… “