Павло Мовчан – “Оце обличчя у вітрині… “

Оце обличчя у вітрині
Належить не мені віднині…
Хіба отой шарпак – то я?
Обличчя скресло, зір зів’яв –
В стручечку губ ні квасолини…
Бо ліплений з пісної глини –
Обсунувсь на дощах, звітрів;
На тім’ї в’ялі волосини…
І тінь не відпускає ніг.
Та що казать? Коли мовчання
Правдиве свідчення останнє,
Слух реагує на слова:
“Раз-два… раз-два… “
А очі.. Що я бачу ними?
Як йдуть провулками старими
Такі ж точнісінькі, як я.
І смиче їх за нитку диму,
Скажи мені, рука чия?
І за чиїм я повелінням,
Своє міняючи одіння,
Дивлюсь незмигно та сміюсь.
І не сумління, а терпіння
У мене, – з ним міцний союз.
Не здерти маски м’язової,
Що формувалась для героя,
Та ж я зісподу – боягуз.
Боюсь пересудів та кпинів,
Поважності ні на краплину.
Пісна пересихає глина,
Торкне хтось раптом – розвалюсь.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Оце обличчя у вітрині… “