Павло Мовчан – Одного липневого дня

Суниці я збирав на дні окопу,
Там наскрізь тишу стелюх-мох прошив,
Липневий вітер тихо, одностопо
Ходив ізбоку й глицю порошив.
Про смерть ані півслова, ні півмислі:
Ні натяку, ніякого знаку.
Солодкий жар вуста мені розтиснув,
Липневим духом згускнув у ковтку.
І подив брав – хіба тут смерть можлива
Під мудрим спокоєм беззахисних дерев,
Коли мураха навіть й та щасливо
Суничний жар подячливо бере!
І мох стелючий в тиші несмертельній
Густрішає, жовтіша… вже, як мед…
Ізвідки брязкіт зрине вогнестрельний

/> І реготне безглуздо кулемет?..
Все раптом згіркло, на губах вуглини,
Розверзлись чорно пам’яті глибини,
І, скорчившись, стискаючи живіт,
Крізь пляму крові глянув я на світ:
Весь ліс горів, у вирі вогняному
Побачив я обличчя так знайоме,
Що, видихнувши попіл із грудей,
Я крикнув од дитинства до людей:
– Це ж батько мій… Це ж батечко… Невже
Від кулі крик мій та й не вбереже
Його долоні, щедрі на тепло,
І незасмагле облітку чоло,
І повні сміху, мови повні губи –
Невже ж не захищу його від згуби?.. –
Я вирвав мох, добувшися до глини,
І вигорнув пригашені жарини,
На руки свої глянув – кров… чи сік
Збіга тоненько… О двадцятий вік!
Надшвидкісний, надболісний, великий, –
Весь час живеш на грані тиші й крику.
І жодної хвилини забуття,
Що спокій твій з окопного життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Мій улюбленний герой е гуцул лось.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Одного липневого дня
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.