Павло Мовчан – Осінній день

В блакитнім храмі дня,
Де все доцільно-чинне,
Небарвиться, линя
Оздоблення рослинне;
І сиплеться тинька,
І пада позолота,
І пишнота зника,
Мов увійшла скорбота, –
І де не запряде
Очима – там розруха…

Лункий вільготний день
Неначе себе слуха:
Десь дерево дуднить,
Хтось пакола рівняє…
І павутинки нить
Вуста перетинає…

Собача гавкотня
З людськими голосами
Торка склепіння дня
І шерхне під ногами.

І тіні від дерев
Лягають всім на плечі
Нестерпним тягарем
Важкої холоднечі.

А ступиш лише крок –
Коштовностей не стане,
Карлючкою листок
В твою ступню устряне –
Хоч кров’ю взолоти
Гаї убогі й луки;
Ген, люди, як хрести
Стоять, розвівши руки…
І мідяний п’ятак
Пішов давно на квити.
Гей, клене, ти жебрак, –
Як будеш зиму жити?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Опис картини с васильківського козача левада.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Осінній день
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.