Павло Мовчан – “Папір зіжмаканий… “

Папір зіжмаканий, мов з мертвого обличчя маска,
Не білістю відстрахує, а м’якістю:
Не розрівнять його до чистоти дзеркальної…
І не розтане він, і не повстане…
О душо зраблена, скоцюблена, ніколи не віддзеркалиш ти
Прямопадучих небесних променів, і не обляжеш
Опуклого весняного тепла…
Час самотворний приб’є тебе кіптюгою
І перебарвить твою прикметність:
“сумління” на “смоління”,
Немовби сажа є визначальною…
Тому і втуплений обличчям у стіну,
Бо не зібгати цей бетонний аркуш,
Хіба що сплямувати можна плювком,
Відбитками долонь чи спалахнути кров’ю…
Ніби обмарило: стіна, стіна, стіна…
А замість стелі – папір зіжмаканий…
І голос, закоркований в провиннім соусі,
Свідчить про оболонку слова,
А не суть…
О воле…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Папір зіжмаканий… “