Павло Мовчан – Передчуття весни

Проходить оподаль суцільність вербова,
І снігу яскравість на чорній основі…
І котяться яблука вниз по щоці –
Їх круглість червона горить в кулаці.
Синиць на воринні! Нема їм числа –
Перечина кожна пірцем обросла…
Скрипіння нізвідки товсте, наче повсть,
Послалось до лісу, де мешкає лось…
Морозяні персні кітькочуть зі стріх,
І далі – по борознах білих доріг
Вода біжить чиста,
Стружеться вогонь,
І пісні намисто
Лунає: – Ого!..
Лось вийде, лось гляне
У невідь кудись,
Де зблиски весняні
Уже зайнялись.
Ламаючи важко улежаний сніг,
До сну повертатиме лось в оборіг.
І, вирвавши з ніздрів гамовне кільце,
За ним поспішатиме ніч…
От і все…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Загребельний диво чому така назва.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Передчуття весни
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.