Павло Мовчан – Погляд крізь магічний кристал

Чаклун безвухий та облудний
Крізь камінь пильно прозирав,
І бачив жовтий степ безлюдний,
Сухий курай, щетини трав.

Серпи іржаві, роги смерті,
Квадрати, кола та хрести,
І б’є пісок з джерел роздертих,
Яскраво б’є до сліпоти…

Там Шамбала… пустеля Гобі…
Безвічна вічність там десь, там…
Жарина, жевріюча в лобі,
Веде його в кристал, як в храм.

І бачить він чотири раси,
Єноха мову чує він,
Що неземним лунає гласом
З колишніх єрихонських стін…

І бачить він першолюдину
Ще безтілесну, світляну,
Безпам’ятну і безпричинну,
Всезрячо-знаючу, одну…

Витягував кристал чаклунський
Прасвітла прожилки з очей,
Що кров’ю вже давно загускли
В тілесній глибині ночей…

З глибин свідомості та зору
З єства висотувався час;
Кривавився кристал прозорий
І, мов жарина, розпікавсь…

А в очі входила досвітня
Імла студеним промінцем;
Ставав кінцем початок світу,
Першопочаток же – кінцем…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Жадан приголосні.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Погляд крізь магічний кристал
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.