Павло Мовчан – Пограниччя

Related posts:

1. Павло Мовчан – І сон розгадую вві сні Була подушка голками набита… Чи, може, спав в терновому вінку? І снилося: біжу високим житом, І вустюків в мені, як в гольнику… Я сам не свій… Мов на чужій подушці, Не рухаюсь, зіщулений лежу… І сниться, що біжу по житній смужці, Все толочу нескошену межу. І уві сні сон розгадать силкуюсь, Біль відчуваю в скронях […]...
2. Павло Мовчан – “У воду мінливу задивлений, в плинне… “ У воду мінливу задивлений, в плинне У струм безупинний, в якім розчинивсь, Нарешті збагнувши, що ти – крапелина, Яка щохвилини струмує кудись… І спільно з тобою в єдинім потоці І верби пливуть, і пташки, й очерет; Відбився весь світ у біжучому оці, І ти сам струмуєш назад та вперед. Назад – до початків, вперед – […]...
3. Павло Мовчан – Роздуми Час хутра минув, проступаюча зелень На повсті густішає, ширша щодня, Крильми одкидав перелітний метелик, Немов свою тінь на землі обганяв. Під вигином неба душа прямостійна Навшпиньки стає, аби хмари сягнуть, І вітру степлілого хвиля олійна Лягає на плечі, щоб постать зігнуть. На новому колі, на тім узвороті Не можу збагнути нічого про час: Це грудочка […]...
4. Павло Мовчан – Заглиблення Чи від води, а чи від неба Так тягне холодом хмарин, Що глибше входить сам у себе, Аж чути скрип тугих пружин. І риби скид розводить кола, Аж шкіру брижать дрижаки, І мов клеймом довічним холод Листками випіка дірки. І чути, як ятряться рани Вже на щоках і на чолі, І тліє тіло дерев’яне, Димлять […]...
5. Павло Мовчан – Меч та шолом (З циклу “Музейні експонати”) Нахилитались під вікном Березові сережки – Збіга по стовбуру вапно, І білить до-овгу стежку. Її не перечорнить тінь, Не перекреслять води – Над нею стріли золоті Летять дощем зі сходу. І їдуть коні по вікні, По роговиці ока, Шаблюки тануть крижані, Зливаючись в потоки. Та помах кліпки все зітре І все […]...
6. Павло Мовчан – Рука Тільки й видно було, що руку, А за нею не розпізнати імені, Ані змісту очей, ані жодного звуку. Тільки широка долоня, ширша за світ. Гойдати колиску, місити тісто, пестить тиху кульбабу. О руко! Няньчиш вогонь, запліднюєш землю І кладеш камінь на межі з холодом, Благословення твоє п’ятиперсте відкриває простір, Вперед простерта – іде… іде… дорога… […]...
7. Павло Мовчан – Звертання до реп’яха Відволого, сизо, біло Підступавсь похмурий ліс, І стирчали в полі стріли, Ніби смерть гуляла скрізь… Та на цій сталевій ниві Уцілілі реп’яхи Підіймалися щасливо Бадилиняччям сухим. Але вище них звелася Гордоросла бугила – У якому вона часі Коронована була? Обминули коси, стріли, Посуш, пошесть вогняна… Й ми з тобою уціліли – В горлі зірвана струна… […]...
8. Павло Мовчан – Краплина Краплино медова високого цвіту, У дзеркалі літа тебе запримітив. Очей не зведу, і мій зір вогкуватий Занурений глибоко в синь непочату. Ой квітко, хоч раз нахилися до мене Із сутінків довгих, з туманів зелених. В марнотах зусилля назустріч ступити Спромігся до себе лиш тінь прихилити. Між нами не простір, а прірва-німиця, Повітря розріджене рідить зіниці, […]...
9. Павло Мовчан – Вирій Замкнувши простір в чистому обличчі, Ти піднесешся на вершок величчя: Попереду на ширину зітхання Триває густокриле кружеляння. То – лебеді? Чи, може, падолист? Предтечі холоду – ворони – піднялись На висоту, на ту, де звук холоне, Хоча пісні вивержуються з лона. Блакить осипалась, запорошився слух, Струмує промінь поміж хмар, мов пструг, І вище на щабель […]...
10. Павло Мовчан – За мотивами казки В продухвині вікна, ув ополонці зору Синіє глибина фарбованого моря, І чайок пелюстки, біліючи, не тонуть, Дрібненької луски у мене жмені повні: Долоні розтулив – всеможна щезла щука, Нічого не зловив, хоч срібла повні руки… Стоїть холодна піч, облуплена до глини, Та в ополонках віч виблискують рибини… Втішаючи мене – дурненького Омелька – В долонях […]...
11. Павло Мовчан – Хвала звуку Куди спішити дереву чи квітці? Підносить зріст угору, наче східці, Насіння слів і захвату пилок На висоту довершених думок. Лускою риба пломінь віддзеркалить, Щоб ми, йдучи, ніде не спотикались, Аби усі від надміру чуття Не перейшли на лінію життя. Любов’ю перевищуючи розум, В очах замкнувши непотрібні сльози, Ми слухали, як золота струна Пронизує свідомість аж […]...
12. Павло Мовчан – Задавнений голос Рот, закоркований землею, Вже не звелить іти вперед, Прямішають шаблі сталеві, а цвяхи й гудзі металеві Вглибають в землю для прикмет. Хто в час був заганявся стрімко, Хто інші долі обганяв, Давно зламав пшеничні стрілки, Запавшись у минувшість дня. А зверху грейдери, лопати, скло, жужелиця і пісок, Панахає метал крилатий і тиші шар, і синій […]...
13. Павло Мовчан – Карби на камені Снувались крізь шум Лише звуків прожилки, І вітер до білого воду стругав… В ногах шерехтіли камінні обмилки, І морю затісно було в берегах… Ти, водо, Колись могла світ весь пойняти, Вмивала всю скверну з обличчя його, А зараз стискають бетонні лещата, І світ цей, напевне, очистить вогонь. Бо ти не піднімешся, водо, безсила, До скелі, […]...
14. Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, Густішає зеленню втишений луг, З розгорнутих крил обсипається пір’я, – Його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, шестикрилий, Та погляд стелився – очей не піднять, Аби розпізнати ту строєну силу, Що темряву горне на гнізда багать, Що звук розрива в солов’їному горлі І постать людську над водою […]...
15. Павло Мовчан – “Покрай хвилі йду. Спиняюся… “ Покрай хвилі йду. Спинюся. І пливу, пливу, пливу… Дрізд кубельце мостить в вусі, Смиче із-під ніг траву. Вимиває землю хвиля По піщинці – ти ж стоїш, Не пусті її зусилля, Бо землі лишилось ківш… Ти ж, задивлений у воду, Все пливеш, пливеш, пливеш, Мов без короня і роду, Мов тобі немає меж… Десь і чаєчка […]...
16. Павло Мовчан – Впізнавання вогню Шумить вода на перекаті… Чиєсь обличчя при багатті, Мов маска мідяна, блищить, І лиже пломінь язикатий Суху вільшину – та тріщить… Я з відстані тихенько грівся, Долоні в той бік простягав. Вогонь на ноги раптом звівся І хилитнувся, мов впізнав. Це він лизав і стріху, й сволок, Лелеці крила обпалив. Це він у віск впечатав […]...
17. Павло Мовчан – Теслювання Буває так, що в густолисті Сидить і соловей, і крук. І дерево, немов пречиста, Таїть зачатий духом звук. Як видобуть? Три шкури здерти, Розсмугувати для труни, За сим мовчанням за упертим Сховалась пика сатани. Зневажливо кора сміється, І чорно пирскають сучки, – Облоскотать його береться. Ні краплі звуку, ні страждання, З стрімких стримінь і – […]...
18. Павло Мовчан – Звідтіля Висловлюю дихання власне у мові, Усе видихаю, що в груди ввібрав; Голчасті морози, сніги паперові, Щіткасте повітря і спалахи трав. Життя видихаю, але затинаюсь, Коли видихає із себе земля Нічних косарів, що йдуть лугом безкраїм, Коли серед ночі вогонь догорає, Коли хтось до тебе з віків промовляє І очі твої чиясь длань затуля… Тоді відчуваю, […]...
19. Павло Мовчан – Слідом за Продухвина в небі джерельно-блакитна На мить відчинилась, аби подививсь В безодняву далеч, у безмір неситу, Куди наші душі відлинуть колись. Не страшно – бентежно, погідно, святково, Немов серед буднів неділю зустрів, Немов в чужолюдді почув рідне слово, Що миттю занесло на рідний поріг. Оманливе житло, останнє пристання. Вдивляюсь у тебе, аж очі болять, І пам’ять, […]...
20. Павло Мовчан – Спалахи Стоять, немов після посвятства, Дерева, світлі, мовчазні, І щедро роздають багатства Сухій осінній стороні. Я і собі підставив жмені – Хай капле золото й бурштин… Але летять скарби повз мене,- Рука ж, пожадливо-нужденна, Вхопила декілька жарин; І, відсахнувшись, біль струсила, І, мов згадала давні дні, Труснула дерево щосили – Вогні посипались рясні. І губи, спалені […]...
21. Павло Мовчан – Вільна душа Спонукувана ким і за чиїм велінням, Ламаючи кістки, як шкаралущ насіння, Проламуючи час, позбувшися томління, Виламується з нас душа на облетіння. І облетівши скрізь, вертається, мов з свята, М’якесенька, мов віск, легесенька, як вата. Хоч більша, як була, вагоміша, значіша, Поширшало й крило – ширяння в нього інше. І вдарилась душа, мов хтось гніздо те […]...
22. Павло Мовчан – Розщіп Пом’якшений до сліз снувався голос вітру, А в пучці вказівній дрімав вогонь досвітній, І тіні на стіні писали розпач свій, І книга на столі лежала, мов сувій… Майбутнє не ввімкнеш і не освітиш долі, Хіба сліпим перстом ковзнеш по сторінках… І думка ледь жива у сонному розсолі Здригнеться – спалахне на мить вогонь в шибках… […]...
23. Оксана Лятуринська – Устами славлена… /strong&gt * Устами славлена Стріла стужавлена. Хвалена, хвалена, В отруті калена! Стріла окрилена, Стріла доцілена. Кров’ю гартована Стріла значкована. **...
24. Павло Мовчан – “За що мені щедроти цього світу… “ За що мені щедроти цього світу: Білющий сніг, і сонця парусець, І шовку шум, що вкутав верховіття, І різьблений на сріблі бур’янець? Чим відплачу? Є спогади в скарбниці, В кишені куля, гостра, наче цвях. Дістав у спадок ще осколок криці, А на холоші – вчепистий реп’ях. Ношу метал, обтяжуючи серце, Не знаючи – навіщо він […]...
25. Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі Одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття Вкрили дорогу? Вода наполовину з льодом Вуста тобі до крику зводить, Але ти п’єш… В моєму кухлику на споді Крижина теж… Дощі твої летять, як стріли, Та моїх вишгородів білих Їм не згнуть… А […]...
26. Павло Мовчан – Савур-могила На циферблаті час ганяє люто стріли, І сиплеться пісок з пощерблених трибків, І вороння летить крізь простір прогорілий, Летить на сто сторін, на тисячу віків. Пропалено й папір. І чорним струмом з дірки Гарячий порох б’є, торкаючись руки: Не видко вже ніде ні іскорки, ні зірки, – Ворушаться клубком у горлі карлючки… Роздмухаєш, мов трут, […]...
27. Павло Мовчан – “Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу… “ Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу, Про вічне думав він: про камінь та метал, І зляканий гвіздок, немов хробак, пролазив Крізь товщ вербових плахт, бо смертне пам’ятав. Байдужий молоток, заплішуючи отвір, Орудував рукою слухняно: мах-по-мах, І цвяхом став язик, залізним цвяхом в роті – Від стукоту здригавсь і цокав на зубах. А в мізкові снувавсь, мов […]...
28. Павло Мовчан – Радість Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом; Птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте? Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори, Де підсаджує вище стремління своє завершений поверх. Кожна посмішка сонця йде в парі з мотивом легеньким, А в грудях гойдається вірш на золочених дзеньках. Юні пахощі губи мені омивають. Звідки […]...
29. Павло Мовчан – Перед світанком День схлянув, як і не було: У вікна вдосталь натекло Важкої сутіні та тиші. І світла кругле помело Під ліхтарем вітрець колише. Гостріша гавкіт у селі, А людський голос пучнявіє, І м’ятним духом від землі Легенько понад шляхом віє. Все водностайнює пітьма, З речей знімає оболонки: Ні верб, ані беріз нема, Всі імена, слова помовкли… […]...
30. Павло Мовчан – “Вислизає із горла розслаблений звук… “ Вислизає із горла розслаблений звук, Прилипає до пальців струна-волосина. Все, чого не торкнешся, жадає сполук, Розкрадає тебе по краплині. Не питаю “навіщо”, питаю “чому”, Відчуваючи безглуздь і марність питання, Не минути чому нам страждання і мук, І чому нетривалим було раювання? Залишився в минулому меду горнець, Пам’ятає язик прохолоду від слова, Пам’ятає душа про твердий […]...
31. Павло Мовчан – “Я віддирав себе від світу… “ Я віддирав себе від світу: Кровоточив і зір, і слух, І обпікав все тіло вітер, Ставав нестерпний кожен рух. Світ справедливий, я ж – облудний: Себе самого возлюбив; Марнотний розум, кривосудний, Пристосувався до доби. Погоджувався для годиться, І можновладцям потакав, І душу, як багно на шпиці, У колесі марнот кружляв… До всього так приріс очима, […]...
32. Павло Мовчан – “Тихенько відійди… “ Тихенько відійди, Відколивайсь, як звук, – Холодний блиск води Уже торкнувся рук. Це осінь почина Дочасно брати квит – Її рука сумна Кислички рве на спит. В маленький козубок Опеньків набери, Тихенько на клубок Позмотуй кольори. І відступись ще раз Від спокою свого, Від вицвілих окрас І будь-яких пригод. І сам на самоті Знайди собі […]...
33. Павло Мовчан – “Іржавіють ключі від нашої господи… “ Іржавіють ключі від нашої господи, Де всі кутки злились у спільний день відходин, Де черствіють шибки і струхлявілі сходи Ведуть лише униз і трухлявіють вниз. Забулося, зійшло по пагорбі дощами, Скрипучим берестком закрилося за нами: Ні відступити вбік, ні глянути назад, Все скаламутив геть раптовий снігопад. Тому-то й виступа іржа нам на долонях І утіка […]...
34. Павло Мовчан – Метушливці Не знайти чого шукали В лусковинні віддзеркалень: Д е с ь, як висохла роса, Щ о с ь, як звук у небесах, І к о л и с ь, як в мові слово. ВСЕ – раптово однакове: Ти, вона, воно, вони, Незнайомі і знайомі – П’ятипалі свистуни. Перетлили стільки всього, Стерли стільки вже взуття, Загострили […]...
35. Павло Мовчан – Казка Хто-не-хтось, де-не-десь, з деякого царства Стрілку висмикнув з небес, мов пір’їнку з пташки; Хтось чомусь її узяв, щось чомусь згадавши, Рушники комусь хтось ткав, душу кляв пропащу, Шкуру жаб’ячу палив наповіщось люто, Каменю клубок котив, відбував покуту… Шлях світ за очі проліг десь чогось шукати: Не знайшов, не вмів, не зміг, не здобув, не втратив… […]...
36. Павло Мовчан – Звертання до снігу Ой, чистоти не вберегти, Що мені очі ріже… Крізь подих снуйся і лети, Крізь вушко голки, сніже… І білизна твоя ясна Відтінює скорботу; Бринить, бринить суха струна – Чорнобиль чорноротий. Віджив, засох і тільки звук Кружляє, мов насіння, І проситься стебло до рук Сопілкою, жалінням. І я благаю, сніже мій, Осівши, зберігайся, На сито й […]...
37. Павло Мовчан – “Настане хвиля переселень… “ Настане хвиля переселень, Коли вживусь в стебло трави, Коли цвіркун зведе оселю В дуплі пустої голови. А може, в горлі ластів’ячім Розпорошусь, як круглий звук; В житті миттєвому – неначе Проміння, що торкнулось рук. Волосся всякне, мов коріння, В жагучий, всеприймучий грунт І прокільчиться в небо рівно Шаблюк зеленолезих жмут. Злетить метелик замість слова У […]...
38. Павло Мовчан – Гостина Добросте шляху – ти ж додому, Повняться спіллю відра в криниці, Солодко буде у погостівці. Виросте стіл, як чотири осичини. Стіни обступлять, цибулею ввінчані, Матінко наша, при вічній турботності, Нащо викруглюєш яблуко в крашанку – Скачуть сороки по чистому обрусі, Щедрість твою вихваляють – не вихвалять… Ти підцинобрюєш крила їм щіткою. Тихосте лугу, де сутінь […]...
39. Павло Мовчан – “дзвенющу радість спито з квітів… “ Дзвенющу радість спито з квітів, І звук піхмарний обірвавсь, І круглість, в яблуці відкрита, Розмилась запахом нараз. Душа добрішою ставала У повній паводі плодів, І віддих запаху поволі, Як стовпчик диму, холодів. І доброхітно бігли хмари, Підвладні подихам жури, І красномовніше канари З очима промінь говорив. А поряд втишені джерельця Штовхали чітко густь води. І […]...
40. Павло Мовчан – “Життя будується у плоті… “ Життя будується у плоті, В думках росте, В словах мудріша, І кожен звук солодкий в роті Щодня від захвату кругліша… Проте на все є своя міра – З переситу і втіха кисне… Рубцями вивернувши шкіру, Час виявля сумління чисте. Допоки вм’ятини повітря Заповнюєш ти воском м’язів, Твоя душа блука сирітно І спотикається щоразу… Отож розваж, […]...