Павло Мовчан – Портрет Ван-Гога

Смеркаються трави, весь день зеленивши повітря,
Кульбаби злітають угору, немов пухирці,
Скупою здається вечірня палітра:
Малиновий захід і луг в молоці.
На спадкові віку життя небагате,
Як листя пожухле, окремляться дні,
Здобутки дрібні, обернувшись у втрати,
В душі каламуть полишають на дні.
Розірваний лікоть, і чашка розбита,
І дірка на грудях, аж вітер свистить,
І в пальцях тремтливих спалахнута бритва
Оклично-малиново палахкотить.
І пляма молочна блищить на долівці,
Відбивши, мов дзеркало, дещицю дня:
Шмат лугу, летюча корівка і вівці,
І пише копитцем блакить хмареня.
Та погляд не бачить того, тільки пляму,
І кількість розлитого важить рука,
Неначе лускою, обріс черепками,
І душу стиска череп’яна луска.
І важко ступити, бо шкоди накоїш,
Сколотиш туман чи малиновий сік,
Чи бритва, розтявши зап’ясток надвоє,
Збагатить палітру вечірню навік.
Кульбаби летять, пухирці відринають,
І глиняна дірка у грудях свистить.
Поволі смеркає, і воронів зграя
Затулює в тріснутім небі блакить.
Крізь тріщину в чашці тонесенька цівка
Тече і долоні сухі червонить,
Луска обпада на червону долівку,
І бритва, роздмухана вітром, горить.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Портрет Ван-Гога