Павло Мовчан – Посеред двору


Над ким ті сурми плакали?
П. Тичина

Срібно-рожевий дим. І висота дзеркальна.
Я відкидаю сніг. Та музика печальна
Раптово вчулася, схитнулась кругла мідь,
І тінь лягла на білене подвір’я
Так, ніби був не ранок – надвечір’я,
А хто де грав – того не зрозуміть…
Зіпершись на лопату серед двору,
Я наслухав: летіло щось прозоре,
І нагло сніг обрушився з верби,
І слід снувавсь прозоро-голубий
За тим, що неозначено незриме
Здіймалось вгору по сусідству з димом.
То не душа. Причулося, здалося…
Та що це? Спів? Луна дзвінкоголосся,
Ухикання допліскує здаля.
Танцюють, мабуть, – двиготить земля.
– добридень, Павле, – привітавсь сусід. –
Чому з лопатою? Земля ж тверда, як лід,
Її кайлом довбати, мабуть, слід
Або ж ломком поцюкать доведеться…
Була людина золотого серця..
Царство небесне… – І зашурхав у сніг.
… По хвилі на лопату я наліг,
Міркуючи, то той, кого не знаю…
З’явивсь ізнов сусід (той самий): – Вас вітаю!
Лопату кидай, йдемо свальбувать.
Такі музики! Грають на всі п’ять!
Аж ноги трусяться і просяться до танцю.-
Подався геть… А я, як в лихоманці,
Стояв, тремтів… і падала із рук
Лопата в сніг. Впотужнювався звук
Сумно-веселий, сплетений утроє,
Бо я кричав і бачив над собою,
Як нависає тінню крижаною
Членистонога хмара, мов павук.
Вона кришилась – розлягався стук:
Груддя скипіле падало додолу,
І сипавсь сніг вечірнього помолу.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Символічні образи у творі дім на горі.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Посеред двору