Павло Мовчан – Посівання

Падав камінчик по опадах з неба,
Простір світився снігами крізь тебе,
Поле безплідне бігло з-під ніг,
Щоб розповзтись на повісмо доріг.
Нащо ти носиш зернину у жмені,
Пальці від прорості в тебе зелені, –
Де ти приткнеш її, як заховаєш?
Суне переслідом воронів зграя.
Кинеш наодлі – сніг весь збіжиться,
Гору укриють пожадливі птиці –
Буде на білому смерть панувать,
Не відшкодуєш нічим своїх втрат.
Дишем на зерня духом творящим,
Сам обезважнів, та зернятко важчає –
Перед собою його, наче камінь, несеш,
Доки посієш, ще й сам проростеш:
З-під валуна, з-під могильного каменя
Голос промкнеться кволий поламано:
– О, бережіть, бо унадились птиці
Красти сиру із-під мене землицю.
Чую, безодня гуде піді мною,
Камінь падучий кричить глибиною:
– Безвість – це тяжче, аніж забуття,
О, засівайтесь на обшир життя!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Анатолій качан.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Посівання