Павло Мовчан – “Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова… “

Related posts:

1. Павло Мовчан – Сліди Вийшов – дорога гуляє сама по собі, Перепочивши при ярій вербі, В землю пустивши мичку коріння, Щоб запастися довгим терпінням. Глянув: дорога струмує піском, Не перейняти її батіжком – З яру на гірку, з шпилю в ярок Віється весело пилу клубок. Віжки прядив’яні туго бринять, Грузне у порох дороги печать: Рівну дорогу копито горбатить, Котиться […]...
2. Павло Мовчан – Хоч привід для надій Довірливо, розчулено, відкрито Цвіте чебрець і розриває зір. Листок в губах, затиснутий, мов бритва, Застерігає: літові не вір… Мов паузи у погляді – берези – Розколюють суцільнолитий ліс, І в товщ зелену промінь гостролезий Застряв осколком, битим скельцем вріс… Спадає шелестом згори зелена повінь, І осіда на могилках чебрець… Безглузде все, уся світобудова, В якій […]...
3. Павло Мовчан – Сліди на піску (Цикл) 1. Малиновий лікер і сутінь малинова… І є лише “тепер” на всю світобудову. Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута, Малиновий ковток – і все, усе забуто… В легенях зберегти б той солод муки й болю, Спинить життєвий триб й не жити вже ніколи… Бо далі, далі – нуд, а дні, як припиначки, Бо […]...
4. Павло Мовчан – Заміс … Знову копаємо в глинищі глину. Жили солом’яні зв’яжуть заміс… – Хата для кого? – Буде для сина… – В колію грузне вантажений віз. Глина мастка обжовтила долоні… Був уже нею… чи стану колись?.. – Глино, забула ти мову солону. – Злиплися губи, слова запеклись… – … Слухай,- валує стогін із горла – Завше відкрите […]...
5. Павло Мовчан – Протиріччя Вскую печальна єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Із повчання Володимира Мономаха Єдність, єдиний, єдність, єдине… Сутність твоя неділима, людино. Глина потульна, просякнута духом, Вічне стремління, означене рухом… Ти – це і ти, це і ті – різнойменні, Шлях же до них від княжого “мене” Через обмеженість власного слова. Глина потульна – спільна основа. Пальці […]...
6. Павло Мовчан – Звертання до коханої Озирнись, за тобою березові крила вогніють, Небо йде слідкома, озирнися, Маріє… Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше, Видно край непочатий з лункого узвишшя. Озирнись на заблуку, що втратив минуле. Ой Марієчко, в нього на пальцях сидить по зозулі – Кують вони, кличуть, просторять куванням благання, Щоб ти повернулась, Маріє, коханням з вигнання. Солом’яний шлях пом’якшить […]...
7. Павло Мовчан – Розкопки Під терасами моря їх чекали руїни і скіфське минуле, Широчезнії східці, врізані в чорний граніт, І череп’я вождів, що жили у минулім, Що жили для кривавих бучних перемог. Ящірка і трава поснували контрфорси підйомів. Вигорає на сонці глина руда, наче кров. Чути стукіт копит, і посвист нагайок, і стогін – Та пощезлі віки озов свій […]...
8. Павло Мовчан – Кора Руками охопив, – а під корою сік. Під пальцями членується галуззя, Під пальцями і форма листяна, Під пальцями і шумовиння, Під пальцями і гнізда щебетливі. Ой дерево, покладено на зливу! Як жили висотало з неї – зацвіло. З-під пальців визволялося крило, І мавка вимальовувалась чітко В зелено-позолочених багнітках… А дерево чухралось на вербаб’я: Фашини – […]...
9. Павло Мовчан – З глини ліплені Ти маєш можливість ще й раною стать. І діткнута плоть язиками багать Достойно знесе усі муки високі… Та поки у камені іскри ще сплять, Хутчій витискай з нього соки, І мури розкидай, і вежі зруйнуй, І вилущи зрілу бруківку, Щоб час розступився ушир-глибину, Щоб легко було проростать, мов зерну, Ногами торкнувшись долівки. Бо з глини […]...
10. Павло Мовчан – Перетинаючи Сірію Де той ряд послідовних віків, Що історик собі шикував на догоду, Щоб, добувши колону з-під шару пісків, Домальовувать карту народу! У копальнях повітря не менше руїн: То щербаті слова, то поламані крики, То на мідяні скалки потовчений дзвін, То відлуння, іздерті із губ, наче лико… Голос жовтий жовтіє, мов кість, Жовта кістка, як мармур, холоне… […]...
11. Павло Мовчан – “Оце обличчя у вітрині… “ Оце обличчя у вітрині Належить не мені віднині… Хіба отой шарпак – то я? Обличчя скресло, зір зів’яв – В стручечку губ ні квасолини… Бо ліплений з пісної глини – Обсунувсь на дощах, звітрів; На тім’ї в’ялі волосини… І тінь не відпускає ніг. Та що казать? Коли мовчання Правдиве свідчення останнє, Слух реагує на слова: […]...
12. Павло Мовчан – Малюнок в Софіївському соборі У воді віддзеркалений косить косар: Тне воду золочена криця – Лягає покосом не хвиля, а жар, Літає не ворон – жар-птиця. А золота в небі! Ще більше в воді, Горять свіжо хмари відлиті. І світ, мов горнило, де й ти змолодів, І книга життя не відкрита… Високий, ставний і обличчям – святий, Натхненний, і німб […]...
13. Павло Мовчан – Шипшини кущ Все висохло, все одмінилось в глину. Улігся порох літній на стежині. У камінців посохли корінці, Сухий ручай запікся на щоці. І тінь руда, мов курявна ганчірка, Волочиться онучею з узгірка. Все вижухло, аж навіть погляд в’яне… Колись тут, кажуть, був намет султана. Його сушив тоді, напевно, нуд, Як і мене, самітного, отут, Де стала швидко […]...
14. Павло Мовчан – Земля 1. Присутність снігу серед поля Розширила очам роздолля, І тану я, мов грудка солі, – Вітри гуляють подовколлям: Роздмухують, розносять нас, Щоб запліднить біжучий час… І навмання душа простує – Їй всюди вільно домувать: В кристалах снігу, в житніх струнах, У нових поосінніх врунах, В очах здивованих багать. О земле, зрощена з душею, Домівко вічності […]...
15. Павло Мовчан – Невже ж навіки? Схлинання співу калинового, Спливання крові в золоте, Кричання зручене з тривогою: Щось в святі чиниться не те… Римується вже відчай з вічністю, У горлі крик сучком загвинчено, Дороговкази покалічені Загналися у землю виклично. І ніби струни, в мізку звивини Бриніть готові, намагнічені, Проте повітря часом скривлене, А голоси словами мічені… І зайві звуки долучаються До […]...
16. Павло Мовчан – Триптих почуття 1. В’язень в коханні, в солодкім стражданні, Муки мої, як вино, втіходайні. Змішана пам’ять з духом весняним Радість приносить та й несказанну! Світло блаженності, щедро розлите, П’є моє серце, п’є і несите. Сяє твій образ в дзеркалі слова – Не перейди, вільна любове! Літепла хвилі лебеді котять, Крила розсовують нові широти, Тчеться вітрило нам на […]...
17. Павло Мовчан – “Ти – світла далечінь, простелена рівнинно… “ Ти – світла далечінь, простелена рівнинно, Прозора та дзвінка, немов погожа днина, В тобі блакить лунка і крила журавлині, Співучі павутини пряде твоя рука. Люблю тебе, о земле! Твоє пречисте лоно Остуджує мої натруджені долоні, Наснажує мене, як трави на осонні; Тепло твоє у жили щохвилі затіка. Наперекір вогню і подихам пустелі, Тебе зволожу я, […]...
18. Павло Мовчан – Ім’я І суцвіть, і пилок, і срібна труш Гуляли вихором і порошились в хату, Де дзвінко так лупало обіуш Ім’я твоє гірке, немов прокляття. І по складах годинник на стіні Ділив його, повторюючи всоте, І, мов бджола у склянці, у мені Воно гуло і радісно, й скорботно. – Невже ж це ти, Марієчко, невже? – Кажу, […]...
19. Павло Мовчан – “Що попереду жде нас?..” Що попереду жде нас? Попереду жде… Чи не те, що й позаду? Гнізда в кронах горять, як лампади, Зеленіє вода, Від тепла зеленіє вона чи від часу? І в джерела впада, розділившись на струмені, масло, І жене протитічно до витоків сила потоку, Тисне сила земна, підіймаючи стовбуром соки. Підіймається вгору минуле і думку галузить, І […]...
20. Павло Мовчан – Весна Щодень тебе перемагаю: Ім’я й накреслення твоє, Що підкріпилось бростю гаю І однослівним ручаєм. І, вочевидь, звитяжства денні Значущі лиш для самовтіх. Джмелі літають нестяменні, Продіркувавши злеглий сніг. Пониклість сходить з рук лінивих, Коли стрічають обтинач: Дерева тверднуть терпеливо, Тамуючи у жилах плач. А завтра на ногах тремтячих Духмяне визріє лоша, І випурхне у день, […]...
21. Павло Мовчан – Теслювання Буває так, що в густолисті Сидить і соловей, і крук. І дерево, немов пречиста, Таїть зачатий духом звук. Як видобуть? Три шкури здерти, Розсмугувати для труни, За сим мовчанням за упертим Сховалась пика сатани. Зневажливо кора сміється, І чорно пирскають сучки, – Облоскотать його береться. Ні краплі звуку, ні страждання, З стрімких стримінь і – […]...
22. Павло Мовчан – “Летить собі зозуленька та й кує… “ Летить собі зозуленька та й кує Про невтішне горенько про своє: Прилетіла з вирію – все цвіте, Куди ділось дерево золоте? Літа гаєм, літа бором, та дарма, Золотого дерева там нема....
23. Степан Руданський – Треба всюди приятеля мати Прийшла в церкву стара баба, Свічок накупила; Де була яка ікона, Всюди поліпила. Іще пара остається, Де їх приліпити?.. “Ага! – каже.- Пошукаю Святого Микити!” Найшла баба і Микиту – Святий чорта ціпить!.. Бере одну йому ставить, Другу чорту ліпить!.. Видять люди й розважають, Щоб там не ліпила. “Що ти, бабо,- кажуть,- робиш? Та ж […]...
24. Мар’яна Невиліковна – мовчання як сповідь [мовчання як сповідь очима лише, долонями, Бери мене, вирію, вір мені, виростай, Рости у мені, водою гойдай солоною, Готова я, бачиш: з любистку зійшла роса. Мовчання як сховок між серцем і серцем, між вдихами, Тримай мене, чуєш, тримай мене на межі, Межею, живою, близькою, незмінно тихою І будь мені кимось, усім, і лишись чужим. І […]...
25. Павло Мовчан – “Голка-латалка шкіру латає… “ Голка-латалка шкіру латає, При бликунцеві ненька співає… Що ж то за голос, що за слова? Голка горбата, нитка крива. Доля ж моя – наче дерево гнуте… Ой залатай мені слух, щоб не чути, Як перед пострілом брат мій кричить: – Жить! – Де твоя, нене, тамуюча нить? Очі заший, щоб ніколи не бачить, Як ти, […]...
26. Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, Що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека Неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, Ворсинки світла переносить джміль… Надміру світла в срібному розломі: Громадиться вгороі небесна сіль… Кущ сяйва палахкоче при дорозі, А з нього пташка іскрою зліта, Та підійти до нього не в спромозі […]...
27. Павло Мовчан – “Цей мох – на двох… “ Цей мох – на двох; Куди не глянеш, Стоїть притомний літ Весняний, Хоч до весни – гай-гай!.. колись… З беріз ми соку напились, Все ходим і когось гукаєм, Й відлунок кожен, наче спис, У свої руки заплітаєм. Що нам до того – мох чи пух, Чи ниття те, що в’яжуть птиці, Єднає нам і зір, […]...
28. Павло Мовчан – “Болючішає зелень і блакить… “ Болючішає зелень і блакить, І дзеркало зістаріле болить, Хоч бачу, як струмує риса в ньому; Твоє обличчя в струмі золотому Вже не твоє, а натяк на подобу. Зректися тричі і мене попробуй, Бо час правдивий, докази – прямі… Хіба тебе я зрадив? Я зрадів, Коли з очей здер образ, як полуду, І кинув одлі. Та […]...
29. Павло Мовчан – Гаряча дорога Розторочивсь поділ сорочки, Бо пльондравсь довго по росі: На литках споришу листочки, Під п’ятами гаряча сіль. Тепло твоє земля вбирала, За пазуху ти землю клав, І крізь сорочку проростали Пір’їни бліднуватих трав. В тобі ставало більш земного, В землі дедалі більш твого. Була гарячою дорога – Пекла підошви, як вогонь....
30. Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато… “ Мене цієї ночі вмерло так багато, Так, ніби мову я раптово втратив, Забув усі імення та слова, А на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, що було явним: Ти була з іншим у моєму травні, Ім’ям чужим ти кликала мене, І дерево дзвеніло крижане, І сипавсь іній замість пелюсток, І видно було хід твоїх думок: […]...
31. Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, І час розтягнутий, мов гумовий, бринить, І підступаються все ближче друзі дальні, І, мов чаїнка в склянці, кожна мить Спливає з денця пам’яті печально. Адже прожито все – без вороття, І каяття нічого не поверне, Бо, мов полова, дні летять, летять: Порожні жмені – вивіялись зерна… Обличчя друзів в дзеркалах снігів […]...
32. Павло Мовчан – Віддалення Віддаленіла так від мене, Що обезтебіли і сни. Мов тютюну стебло зелене, Вуста мені обзеленив. Так гірко язиком торкатись Твого імення, світку мій, Вуста поламані, щербаті, А в горлі – мов холоне лій. – Ко-ха-но-лу-но – ло-не – ли-не… – І серцевину обмина. Вуглинночорно, холодинно – Суцільна сіль, стіна скляна… І озираюся – позаду Вуста […]...
33. Павло Мовчан – “З поля днів, уві сні, що наснився давно… “ З поля днів, уві сні, що наснився давно, У халявах приносила мати зерно, І, роззувшись, струсивши його на рядно, По зернинці, мов дні, рахувала: – до Петрівки б дожити… – Й дивилась в вікно, Ніби Бога свого виглядала… Літописцю, снописцю, розгаднику днів, Мені гірко жилось у минулому сні: Цілу ніч до світанку я жорна крутив, […]...
34. Павло Мовчан – Подільність Облесливі і велемовні, Не промовляють – шовк прядуть, Вуста-меди, вуста-гріховні, Їм бджоли мед свій віддають. Не обійти, не розминутись, Коли почую мови шовк, І шелестить шовками сутінь, І шиється шовками крок. Ти – солодощі й пожадання, Ти – плесо, біле від лілей, Стільник, защедрений коханням, Нестерпне світло для очей… Яким би не ішов я шляхом, […]...
35. Павло Мовчан – Надра родові Ти – спогад сам собі і нагад про майбутнє. Знайшов ти жилу світла у надрах родових. І покоління всі в тобі людські присутні… Ти згорнутий словник слів мертвих та живих… Чому ж ти зубожів і сам себе обмежив Теперішнім лише та лушпайчастим “я”? Розставлені густі скрізь дротяні мережі, І межові стовпи по обріях стоять… Не […]...
36. Павло Мовчан – Спростування Немов відкривсь очам назустріч лет метелика Протяжна радість затяглась рубцем Плівка повітряна відшарувалась геть І засвербіла роговиця: летючий хрест Зір розпанахує Та болем вже не відлунює душа А запах крові серця не ятрить Намотується тіло не твоє на траки Ще не в твою груднину рушничне око зазирає О-литво-по-топ-тана Печальна хмара оббілована до кровотечі На спадсонці […]...
37. Павло Мовчан – Чорнотроп Здригнулася струна від променя тонкого, Зневажений від всіх сніг ще білів як міг, І колесо дзвінке мережило дорогу, Якою вовни жмут в чотири лапи біг. А-а-а… Світлість на лиці від дерева гінкого, І мед на язиці від слова молодого. Під чоботом зело пробилось ворушке, Щоб швидше я ступав, бо нині все швидке. Кораблик рветься з […]...
38. Павло Мовчан – Світовид – збруцький ідол С. Пушику Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: – Волі! Хліба! Мамо! – Просочувався шепіт: – О життя стражданне… Очима – Світовид і досі продивляє, Здригається в мені, як Збруч перепливаю, Полегшено зітха, коли іду від річки… І, звільнений вві сні, він бачить […]...
39. Павло Мовчан – Початки (“Сухі галузки непомітно… “) Академіку Б. О. Рибакову Сухі галузки непомітно на вітрі граб горбатий ронить, Колінкуватий звук із гаю вибігає, А на угрівку вже зеленіє голосно мишій торішній… Благословенний час початків… Глибини!.. Цембрується гніздо сороче, твердне шкаралуща, Жук-скарабей розпрочиняє землю, І вітер-припутень витрушує із реп’яха останню насінину, Бо задля многості він чинить так, задля утіхи, Щоб гнів було […]...
40. Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу… “ Л. Талалаю Тривалість буднів та нудьгу Переживаю неремстиво… Іржу зішкрябавши із губ, Всміхаюсь металево, криво, Бо й цвяха прямо не забив – Життя ізкособочив, Тих відцуравсь, кого любив, Літа мов перескочив; На цьому березі стою, Де дерева безлисті, А жив потойбіч, як в раю, Сумлінно і пречисто… У промені, в проміжку днів, Між паузами в […]...