Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність… “

Поєдную з безмежністю буденність,
З незримим рухом вітру – сталість гір,
Тепло хвилясте – з поглядом зеленим,
З блакиттю неба – глибину сузір.
Слова твої поєдную з думками;
Ані шпаринки – все життя всуціль
Залите вщерть червневими медами:
Засолодили і приспали біль…
Оскома приспана з губ злизана лестивістю,
І погляд входить в погляд, як вода,
Але душа вчуває зору кривості
І прагне швидше випурхнуть з гнізда..
Десь щось не так… Чи звузивсь отвір зору,
Чи погляд мій об сутінь пощербивсь,
Дивлюсь крізь тебе, мов крізь шкло прозоре:
Твій образ нагло збільшивсь й відступивсь.
У твоїм лоні, виповненім світлом,
Побачив я, як вільно плавав плід,
І він єднав зі світлом поцейсвітним
Весь потойсвітньо-невичерпний рід.
Крізь мене нитка боляче й незримо
Назад соталась, ткалася вперед,
Крізь очі теж снувалась нитка… диму…
А на губах червневий танув мед.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Жадан листопад.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.