Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє… “

Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє,
Судомлячи гілки, розчахнута верба,
І срібний літачок у небі ледве мріє,
І ковза синя тінь по сонячних горбах.
По сонячній струні, по променю тонкому
Зісковзує униз не пташка, а сльоза.
Мов хтось сплакнув було на радість в світі тому,
І покотилась вниз запалена сльоза.
На шибці товща скло від краплі. А вербена
Поволі розповзлась, мов сажа по щоці…
Ота, ота сльоза – то знак якийсь для мене:
Поглянь: л е т я т ь, летять до мене верхівці.
Розполовинь перо і вихлюпай чорнило
На світ, що у вікні, аби не помічать,
Як б’ється об вікно лункий листок, мов било,
І коні вороні летять, летять, летять…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Аналіз засвіт встали козаченьки.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.