Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне… “

Промкнулося світло і впало на світле – ясне,
А зверху осоння яріло зелене;
Зітхання злетіло, засвічене днем,
Немовби душа відлетіла від мене.

Цей день промине… По рожевих снігах
Хуртована сутінь відхлине,
І скупо зав’яжеться в синіх очах
Прозорим прозора перлина…

Невже випробовує нас ліпота
Малиновим небом, снігами,
Аби не ставала глуха чорнота
Попереду нас і за нами?

І світло струмує крізь плетиво віть
У теплі провали – холодне,
Щоб зір був спроможен крізь крону узріть
В продухвині неба безодню?

Невже збережеться в очах лише ніч
І світло знебарвиться в чорне?
Хіба ж не осяде в зіницях на дні
Перлина прозоро-солона?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Література в західній україні до 1939 коротко.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне… “