Павло Мовчан – Пташине імення
Опукла спокусливість ліній пливучих
Схвильовану плоть за хвилину озвучить;
І ніч насолоди, спожита поволі,
Розчиниться в грудях крупинкою солі.
Від лона палкого долоні відлинуть,
Заносячись вгору на лет лебединий,
І витнуть в повітрі осягнуті форми,
Щоб солод плавкий пережити повторно.
Похмільне вино спучнявіє у жилах,
Коли захолоне, і спогад відхлине,
І пам’ять твоя, мов блакить спорожніла,
Осмеркне, зберігши імення пташине.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – Будень Благословен будь, день, сльотавий та холодний, Коли в шибки так дме, що навіть чути свист, І ти немов завис над хланями безодні, Намоклий і важкий, як той дубовий лист. Та чути глибину майбутньо-неземного, Що аж холоне кров, і музика луна – І не ступнуть тобі, бо прикипіли ноги, І зусебіч гуде гудюча глибина… І розумієш […]...
- Павло Мовчан – “Березо, мальована сіллю по шибці… “ Березо, мальована сіллю по шибці, В тобі лише очі і можуть гніздиться. Вершечком співка, марев’яно-прозора, Ти, ніби сорочку, іскинула кору – Вона біля стовбура зібгана тінню, І думка з мовчання, неначе з одіння, Звільнилась – лунка, прощавальна і гостра, Прошила навиліт посріблений простір. Ще тіло похмільне від любощів ночі, І світяться плечі твої непороччям, А […]...
- Павло Мовчан – “Не наслухай, бо сам зіллєшся… “ Не наслухай, бо сам зіллєшся З гущавим літом у сльоту, В нетяму вічну западешся, В невідворотну самоту. І будеш коренем, і листям, І шашелем, що стовбур б’є, І дощиком отим сріблистим, Що розмива ім’я своє. Поза тобою все відхлине, Відсмеркне, як і не було. Лиш буде вічною хвилина Твого посвячення в зело....
- Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини Я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, І приском мерехтять червоні крапелини – Твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо витнув на роду похмурий карбівничий Цю рану – і ввіклав у неї три персти… Щоб пережити біль, і не зігнуть обличчя, І в тріщинах дзеркал не бачить чорноти, Я видихав […]...
- Павло Мовчан – “Кожного дня шукаю-відшукую… “ Кожного дня шукаю-відшукую Форму для дерева, форму для квітки: Крона роздмухана вітром, Бджілка запліднює квітку. Те і не те джерело, Що виходить з-під кореня. Слово твердіша з прожитою дниною. Обриси каменю сутінь розмила, Та і не та зав’язалася ластівка в хмарі… Кожного дня слово шукаю, Щоб розповісти про солод нектару....
- Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі Одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття Вкрили дорогу? Вода наполовину з льодом Вуста тобі до крику зводить, Але ти п’єш… В моєму кухлику на споді Крижина теж… Дощі твої летять, як стріли, Та моїх вишгородів білих Їм не згнуть… А […]...
- Павло Мовчан – “Що ми знаємо про вічність… “ Що ми знаємо про вічність Чи про обшири чуттів? Дні змарновані потічні, А робочі дні – густі. Справді, з чого її солод І чому він нетривкий, Звідки носять світло бджоли – Краплі знань – у стільники? І вбирає нас навіщо Простір безліччю зіниць, Ще й печатає навічно В стільниках лунких криниць? Все це чиниться взаємно, […]...
- Павло Мовчан – “О свято снігів всевидющих, дзеркальних… “ О свято снігів всевидющих, дзеркальних, Глухих, сповивальних, твердих і сипких: Налицина блазня з обличчям печальним, Весільна сорочка, пошита з луски. Прилипли долоні до білих полотен, Аби не закутало знов сповиття; Та вже прикипіла пов’язка до рота, Аби не хулив прохолодне життя. Гривань сиволобий пливе через поле, Вилискує срібно і спис, і шолом… Мальований воїн… пустеля… […]...
- Павло Мовчан – “Медова розкіш тих чекань… “ Медова розкіш тих чекань, Як суцвіть заіскриться, Як сніжна бджілка з трепетань Злама прозорі крильця. Уже розквітини пахкі Вляглися в зір барвисто, І солод рясно наокіл Розпорошивсь зернисто. Мені ятрив узяток глузд, А сурми недріманні Кріпили бджоляний союз З тонкими пелюстками. Ось пролунав бентежний клич Та й скоро захолонув, Лиш дрібно тіні потекли По мідяних […]...
- Павло Мовчан – Пастораль Обтяжені випом старі міхи лежали На тесаних столах, що в землю уросли, І лунко струмінь гнувсь веселого врожаю, Що запахом землі нам голови хмелив. Припізнений цей смак, та невтоленна спрага: На випині стегна дріма моя рука, І молоде вино по жилах, наче брага, Гуляє і серця у грудях відмика. Обридливо бринить в порожнім кухлі муха… […]...
- Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне… “ Промкнулося світло і впало на світле – ясне, А зверху осоння яріло зелене; Зітхання злетіло, засвічене днем, Немовби душа відлетіла від мене. Цей день промине… По рожевих снігах Хуртована сутінь відхлине, І скупо зав’яжеться в синіх очах Прозорим прозора перлина… Невже випробовує нас ліпота Малиновим небом, снігами, Аби не ставала глуха чорнота Попереду нас і […]...
- Павло Мовчан – “Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина… “ Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина, І голка води, і тепла горошина. Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху, І слово, дароване всім на утіху. Джмелі нам куйовдять волосся, Ядуху роздмухують, небо дірявлять, як пемзу, Бо солоддю зірок воно узялося – Крило мерехтить гостролезо. В зеленому гудинні бродимо ми, мов комахи, […]...
- Павло Мовчан – Біля Чорного моря Блакитну плівку вітер густо морщить, І пасмугами пишеться тепло На всій рухливій і незмінній площі, Де не зчитать того, що відбуло… Бо ж від минувшини ні сліду, ні признаки… Хоча душа читає, а не зір, Плавбу далеку в пелюстинах маку Через безчасся та безмежжя прірв. Відтворює предметне все уява: Кітвиці, весла, “чайки” та “дуби”. Та […]...
- Павло Мовчан – день листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: Та ж солод роздають по крапельці із річки, І хилиться листком гречаний запах свічки До уст тобі, до ніг, де порох вироста. Де шовк трави? Навіщо тут німиця Дрібненько зацвіла, мов кропива глуха, Й почата вздовж дощу півколом ораниця Навіщо швидко так від млості засиха? Насінням сон-трави у мене жмені […]...
- Павло Мовчан – З глини ліплені Ти маєш можливість ще й раною стать. І діткнута плоть язиками багать Достойно знесе усі муки високі… Та поки у камені іскри ще сплять, Хутчій витискай з нього соки, І мури розкидай, і вежі зруйнуй, І вилущи зрілу бруківку, Щоб час розступився ушир-глибину, Щоб легко було проростать, мов зерну, Ногами торкнувшись долівки. Бо з глини […]...
- Павло Мовчан – “диму пряжа над водою… “ І день іде… Т. Г. Шевченко Диму пряжа над водою Випрялась сама собою, Сам собою смуток зріс, Очі звузивши для сліз, Тільки сухо ув очах, Очі з розпачу кричать: День минув, і в проминуле Відліта твоя зозуля, На тину відцвів панич, Відлунав в минуле клич, Не повторяться ніколи Оті хмари ясночолі, І не висвітиться знов […]...
- Павло Мовчан – “Золототканні шати в панни… “ Золототканні шати в панни, Золотообідні ридвани, Соломою їй мостять шлях, І ходять коні в постолах. У панни Ганни серце з воску, Її покривдити так просто: Гарячий погляд, наче стріль, Її вражає звідусіль. У панни личко з порцеляни, А голосок її медвяний По краплі рясно розлива Квітневий солод – не слова. Вона пускає бджілок з пальців, […]...
- Павло Мовчан – “В день молодого сонця, коли в росі трава… “ В день молодого сонця, коли в росі трава Й під голову лежачу вода не підплива, Коли очима в’яжеш повітря у вузли, Усі свої похибки безжально спопели. Свою умовну міру, якою міряв світ, Усю свою зневіру, струмливий в жилах лід – Усе відкинь, зречися, махни на все крилом І серце, наче списом, протни сухим стеблом, Бо […]...
- Павло Мовчан – “Про зяючі дні непрожиті… “ Про зяючі дні непрожиті, Про дні дуплуваті На спогад лишилися Кім’яхи вати. Проціджуєш подих крізь неї, Згортаєш, мов іграшки, дати: Чужі ювілеї, Свої марнотратні утрати, Безглузді ідеї… І тішишся думкою – Все надолужити зможеш. Ще рік… нехай два, І ти порожнечу На іншу – таку ж Перемножиш....
- Павло Мовчан – Несумірність – Пальцятко, пучечко, мізинок, – Як ніжність висловить мені? – Три слова – трієчко мачинок, А ніжність вся, як мед на дні. Всі вигуки, слова та знаки Для мови стали затісні, Рот повен слів – головка маку – Слова сплітаються в пісні. Перехиляюсь з літа в холод, Щоб видихать на чистий лід І бджіл клубок, […]...
- Павло Мовчан – Весна Щодень тебе перемагаю: Ім’я й накреслення твоє, Що підкріпилось бростю гаю І однослівним ручаєм. І, вочевидь, звитяжства денні Значущі лиш для самовтіх. Джмелі літають нестяменні, Продіркувавши злеглий сніг. Пониклість сходить з рук лінивих, Коли стрічають обтинач: Дерева тверднуть терпеливо, Тамуючи у жилах плач. А завтра на ногах тремтячих Духмяне визріє лоша, І випурхне у день, […]...
- Павло Мовчан – Прірва часу Подвійний образ птиці на воді Вколихував настояну тривогу. Саморухливі хмари молоді Читалися, як послання від Бога… І синь як сон… нурлива глибина, Повітрокрилі бабки носять світло… Краса твоя велична, хоч сумна, У ній мені незатишно – сирітно… Долає прірву в часі – проліта Пташинка воду, смиче тіні корінь. Яка ж твоя цілюща повнота! Яка твоя […]...
- Павло Мовчан – Сліди на піску (Цикл) 1. Малиновий лікер і сутінь малинова… І є лише “тепер” на всю світобудову. Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута, Малиновий ковток – і все, усе забуто… В легенях зберегти б той солод муки й болю, Спинить життєвий триб й не жити вже ніколи… Бо далі, далі – нуд, а дні, як припиначки, Бо […]...
- Павло Мовчан – “Блажен, хто оддалік від гомінких турбот… “ Блажен, хто оддалік від гомінких турбот… Горацій Блажен, хто оддалік від гомінких турбот Не дбає про свій пай, кладе цілушку в рот І думає про мить прожиту, пам’ятку, Що в солі солод є, а мед – у гірчаку. Блажен, хто береже розважливі слова, І радістю журбу іржаву сповива, І, випивши вина прозорого ковток, Бере у […]...
- Павло Мовчан – Слухаючи музику Максима Березовського 1. Приголомшливий промінь Стрімко в темряву прорвавсь І, заливши, ніби кров’ю, очі світлом, раптом згас… Темрява – яка широка! Скільки натекло смоли? Западаєшся в неспокій, ким пробуджений, коли? На очах рубці зостались і невигоєний біль, Пробиваються кристали – пророста крізь шкіру сіль. Зір у пучках зосередив, вивернув назовні слух, Звуки мідяні затвердли, уповільнивсь кожен рух. […]...
- Павло Мовчан – Жертовник Жертовний камінь на узвишші, Хоч прохолов, та смертно дише… Скрізь хилитається полин І гіркоту свою колише У жилах скручених стеблин. Сюди весною, мов на свято, Приводили коня на страту, А згодом – і людей на згин Зганяли гуртом, як тварин. І побивав тут Каїн брата, І батька різав рідний син, Безлюдно скрізь – не видно […]...
- Павло Мовчан – “Я вчора пив вино іржаве, як залізо… “ Я вчора пив вино іржаве, як залізо, Я з горя склянки дном собі вуста порізав, І розпустивши кров, в солодкому солоне Ковтав залізо знов розверзисте, озонне… І попеляста плоть поволі металіла, І жилка, мов струна, на скроні ледь бриніла: Пора! Зведи свій зріст! І випростай суглоби! Пора тобі згорать від пристрасті й жадоби: Червоного в […]...
- Павло Мовчан – “Нотується вся радість на листку… “ Нотується вся радість на листку, А на чолі – журба печаттю Каїна. І пишеться все добре на піску, А все лихе карбується на камені. Все сонячне викреслює рука, Дощем чорнильним листя переписує, Ляга на плечі темрява важка, Над головою виростає високо… Ще ні вершка не видно, ні піску, Ні шелесту не чути, ані голосу, Засвічено […]...
- Павло Мовчан – Спогад Навіщо ти у пам’яті долоней, Навіщо ти на язиці солона? Для чого ув очах ця порожнеча, Розріджене повітря кожен вечір? Невірогідна, дзеркалом забута, Глибоким слухом кухля непочута, Присутня в жилах, стягнутих вузлом, Збережена невичахлим теплом, Ти так углибла в корені думок, Що вдвічі важчим став мій кожен крок, І кожне слово так до вуст припало, […]...
- Павло Мовчан – Осіння пам’ять Запорошене око сльоза омиває, Схолонають ліси, і листочок листка доганяє, І повзуча трава завмирає, наїживши спину, Щоб ухутрити плечі тобі соболино. Ніби іскра – папір – порошина пекуча Пропалила весь світ – чорна дірка зія, Отвір ширша – для ширших сполучень Продувається пам’ять твоя… Та у звивині мізку – тернина – Гострий спогад, урослий цвяшок: […]...
- Павло Мовчан – доцільність З доцільності світу, яку не збагнув подонині, Вільшина порошить жовтавий пилок, Доцільно біліє суха бадилина, А поряд пронозить шиласта зелина Знекровлений снігом трухлявий листок. Димок свердлуватий буравить повітря, І запах сколихує приспану млость, Бо ти відхилявсь від доцільності світу, І, час згайнувавши, змарноване літо Торік літаком доганять довелось… Старі евкаліпти зеленим дозвіллям Втішали; та й […]...
- Павло Мовчан – “Непроминальний світ не розчиняє двері… “ Непроникальний світ не розчиняє двері: Гну погляди прямі, б’ю пальці об граніт, Лиш сухо шелестять дерева костопері, Повітря нерухоме твердіє, наче лід… І костяна стіна укопаного лісу Розступиться на мить і вглибині замкне. Рукою відгорну я димову завісу: Який байдужий світ, яке життя сумне… Розбратане усе, роз’єднане, вороже… Важка і темна плоть завжди окремить нас… […]...
- Павло Мовчан – Скарби Збирачу просторів безглуздий, Ти все, що бачив, те і брав: Від ваготи аж ноги грузли, Зір захлинавсь від різних барв. Зібрав доволі – може, досить? Пора оглянути скарби. Дивись: там жар, де була просинь, Де смоль – там паділ голубий. Не зберегти тобі, збирачу, Ні барв, ні обрисів, ні рис, Бо світ існує без означень […]...
- Павло Мовчан – Втілення болю В подорожню вічність, куди думка лине, Але назад ніколи не верта, Перетікають тільки порожнини І зостається праху вагота… Горщок розсипавсь, та ідея форми Висить в повітрі, виповнена вщерть Безвічним змістом… і кругліють жорна, Готові розмолоти час на смерть. Каганчик з гільзи, полотняна торба І ложка захалявна, погрібна, Щоб коливо по смертних плюндрах сьорбать… Та нижче […]...
- Павло Мовчан – Через товщу простору та часу Далекий поклик зваби та жаги, Журо моя, далекосте співуча: Вже вийшов голос мій за береги І обрій перевищив, наче кручу. О невимовносте, нетанність крижана, Вже крізь яку і зелень проступила. Та в поклику ні берегів, ні дна, І зглибити його, як біль – несила. До губ тулю дуплянисту дуду, Видмухую не голос, а пилюку. Повітря […]...
- Павло Мовчан – “Нитки промінні гай сплітають… “ Нитки промінні гай сплітають, Зі світлом погляд твій ріднять, Пташки зникати відлітають, Аж крила спалені димлять… Розбризкують себе по краплі В димучу далеч весняну. Трава кладе зелені гапти На стежечку уже лляну. П’ю колір з проліска квапливо, Неначе мандрівничий джміль. Щасливо, радосте, щасливо, Коли кружля по жилах хміль… Поголубіла тінь стікає Чернечним кольором з пенька, […]...
- Павло Мовчан – В оці роси Благословен будь, день сльотавий та холодний, Коли в шибки так дме, що навіть чути свист; І ти немов завис над хланями безодні, Намоклий і важкий, як той дубовий лист. Та чути глибину майбутньо-неземного, Що аж холоне кров, і музика луна – І не ступить тобі, бо прикипіли ноги Та й – що не крок – […]...
- Павло Мовчан – Безмежжя Понаджений прихильністю снігів, Ошуканий, спонукуватий криком, Він відчував себе рівновеликим Безмежності, відбитій в люстрах днів. Слід залишав і думав: наповічно, Але вода ішла йому навстрічно, Змиваючи відмітини й відбитки, І обертала машкару трагічну На реготню, що розповзлась на нитки. Щоб хоч крижину зберегти на згадку, Усі струмки він заганяв у гатки, Міняв супротно вперту течію, […]...
- Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: Для ймення твойого я випив повітря останнє, Для з’яви тебе в уяві моїй – вже повіки тремтять… Мов лопнула куля – світ збігся і стиснув довкола… Та, наче мачина, ти ходиш по жилах в мені, Розтулюю губи, холонучи в смолах, […]...
- Павло Мовчан – Липневий туман Туман, наче спогад про воду високу, Здійнявсь вище гаю, село затопив: І тонуть відвільглі і звуки, і кроки, І перепел спраглий туману напивсь. Виходять зі стін, мов роздвоєні, тіні, І бризкають в очі росою вони; І в ніч переходить година вечірня, І зірка спалахує світлом сумним. То, може, вікно засвітилось летюче Чи іскра у небо […]...
Києво-печерська лавра опис.