Павло Мовчан – Радість

Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом;
Птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте?
Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори,
Де підсаджує вище стремління своє завершений поверх.
Кожна посмішка сонця йде в парі з мотивом легеньким,
А в грудях гойдається вірш на золочених дзеньках.
Юні пахощі губи мені омивають.
Звідки радість оця – дерева не питають.
На зелених сорочках у них розлилася роса-медвяниця,
Чітко риму витьохкує серце – сполохана птиця.
Збронзовілі леви і Лаври старезної бані
Наслуховують – лине ранкове співання.
Кран прислухавсь – на ньому присіла золочена птиця
І завмерла – стріли не схитне кранівниця.
І несуть по пташині в руках перехожі –
Ранок нинішній всіх заворожить.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Аналіз вірша всякому місту звичай і права.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Радість