Павло Мовчан – Ревнощі
Мур саморослий непомітно
Загнався високо в блакить,
Аби закрити сонце літнє
І нас навіки порізнить…
За ним зосталися дерева…
Попереду ж – чорнів гудрон…
Труба гриміла металева,
І сум… мов після похорон…
Подумав: “де ти?” Раптом голос:
– для сущих місця тут нема… –
Самотньо… Ні душі навколо…
І що не крок – пітьма, пітьма…
Це сон? Чи ніч? Чи очі зшиті?
Чи те, що й вимовить боюсь?
Йду, натикаючись на плити,
Й не знаю, чи назад вернусь…
Чи очі я привчив до
Весну зітер, тебе зітер…
Усі надії, згадки сплюскли,
З усього часу є “тепер”.
Не проростає тут нічого,
Немає жодних сподівань,
І поміж плитами дорога
Гадючиться для кружелянь.
Та з неї я зійшов раптово,
Крізь вирву глянув у стіні:
Там одяг чистий мій святковий
Топтав хтось люто так в багні.
Мої читаючи нотатки,
Він реготавсь, їх шматував,
Стирав сліди, а кожну згадку
Рубцями вгору вивертав.
Ураз він тінь мою помітив
На мурі і… почав трощить –
І в отвір ливонуло світло,
Щоб навіть дух мій спопелить.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – Сон Лягав у спокої – прокинувсь у тривозі… І той вогонь, що тіло п’ятнував, Палив нутро… Я на щоці чув сльози… Напевне, плакав, а чому – не знав… Крізь штори світло рівно струмувало, Годинника вихоплюючи з тьми, І кожна стрілка, піднята, мов палець, Здавалась застереженням німим. Спинився час? Чи серце зупинялось? Не міг я навіть пальцем […]...
- Павло Мовчан – Мандрівник Цвьохкі, розхильчасті, щоденні Сюди приходили вітри, Де трухнув стовп і птах нужденний Дививсь засмучено згори… Як сох мотуз, сіріла стріха, Як жовкла кістка на току, Як замість шибки чорний віхоть Застряв у горлі скрізняку… Нудьга невивітрена нипа, Чалапа по долівці дух, І раптом дерев’яним скрипом Навпіл розколюється слух… Злітає птах, стовп пада плазом, Мов корок, […]...
- Павло Мовчан – “На цій землі ти вже не вперше… “ На цій землі ти вже не вперше, І доля та ж – вона одна. Так, ніби прагне для завершень Якщо не вчинку, то хоч сна… Усе повторюється знову: Той самий вік і люди ті ж, Макуха, гроші паперові, Пожнив’я, жорна, дерть і ківш… На горлі гудзик металевий, В ногах пшеничні устілки, Той самий шлях і […]...
- Павло Мовчан – Розщіп Пом’якшений до сліз снувався голос вітру, А в пучці вказівній дрімав вогонь досвітній, І тіні на стіні писали розпач свій, І книга на столі лежала, мов сувій… Майбутнє не ввімкнеш і не освітиш долі, Хіба сліпим перстом ковзнеш по сторінках… І думка ледь жива у сонному розсолі Здригнеться – спалахне на мить вогонь в шибках… […]...
- Павло Мовчан – Сини Зривається голос на поклик:-О небо! Бездонність твоя вже очей не гнітить, І аркуш паперу кружляє, як лебідь, І рідиться зором недвижна блакить. Кому тільки в тебе вдивлятись щоденно? О небо! О руки! О справи земні! Лиш видивиш очі – і зір помрячений Нагледить пітьму у твоїй глибині… У матері зранку опущені очі, Немов завинила, що […]...
- Павло Мовчан – “В зіниці зневірені, сестро-любове… “ В зіниці зневірені, сестро-любове, Вп’ялись колоски чи луската полова: Не бачу тебе, хоч крізь тебе дивлюся; Минається літо, і я проминуся… Руками, губами, словами-медами… Зостанеться світлом пропалена пляма, Провал – у безтямі, та вирва – в стіні, В побитих зіницях – заскалки дрібні… Нічого, любове, минається й світ, Заскалки розтануть колись, наче лід, І душу […]...
- Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – Сріблиночки в очах і я не збережу… Ген баба снігова зіпа зчорнілим ротом: – Ліпить було навіщо?! Розтанете ж і ви! На глум ліпили й вас, та кутали в полотна, Та тільки поскидали […]...
- Павло Мовчан – Попід Боюсь повіки розімкнуть, Бо мене очі зрадять… Багно, калюжі, каламуть… Розковзяна осіння путь Попід колгоспним садом… А далі звивіз та гробки І глинище розмокле, Де допотопні черепки, Ніби листки пожовклі… Вдовина хата… стріха… мох… Дощі побілку змили… Пускає киби хижий лох Дню в посинілі жили… Так, час – це те, чого нема; Це – натяки, […]...
- Павло Мовчан – “Нервовий подих свідчив вічні злидні… “ Нервовий подих свідчив вічні злидні… Він часто дихав – хату зігрівав, З якої світу білого не видно: Навколо муром виросла трава. І тільки стежка спрагла до криниці Збігає стрімко і верта назад… І соняхи рябі та темнолиці Блукають жебраками поміж хат… Дух зубожіння, виснаження часу, Прикметний день безглуздої доби, Коли нещадно нищиться прекрасне І топчуться […]...
- Павло Мовчан – “Година припливу до скроней шаленої крові… “ Година припливу до скроней шаленої крові, Година безглуздя, година конання з кохання, Коли ти крізь серце пронизуєш голку метрову І кров витискаєш крізь рану Під тиском кричання. Розбито об камінь не кулю шкляну, А святе покладання: Стрімку спорудити крайнеба заобрійну вежу, Щоб, стрівши світання на сході, Край ночі чекати смеркання, Аби порипати удвох у небесне […]...
- Павло Мовчан – Одного липневого дня Суниці я збирав на дні окопу, Там наскрізь тишу стелюх-мох прошив, Липневий вітер тихо, одностопо Ходив ізбоку й глицю порошив. Про смерть ані півслова, ні півмислі: Ні натяку, ніякого знаку. Солодкий жар вуста мені розтиснув, Липневим духом згускнув у ковтку. І подив брав – хіба тут смерть можлива Під мудрим спокоєм беззахисних дерев, Коли мураха […]...
- Павло Мовчан – Після дощу 1. На вітрові сад просвітлів І сплеснув раптово листками, Немов після довгих дощів Прийшов він нарешті до тями. І пам’ять збудилась зі сну І щось пригадала далеке: І річку в безмежжі сумну, Плавбу із “варягів у греки”. 2. І зринули довбані бряклі дуби, На вітрі туге лопотіло вітрило, Крізь очі снувався і плин голубий, І […]...
- Павло Мовчан – “Навпроти кого сон цей снився?..” Навпроти кого сон цей снився? Гадюка у кутку сичить, Посеред хати камінь лисий, На ньому тінь сира лежить… В проймі дверей білують цапа, Що лобом вперся у поріг, Кров у залізні ночви капа, А в сіни залітає сніг… Напевне, ти стояв надворі – Тінь проломилась крізь стіну, Що відвологло, наче корінь, Лягла на плаху кам’яну. […]...
- Павло Мовчан – Розгорнути книгу Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень І рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду. Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина, В очі жбухає жар, В губах пророста насінина. Виноградна лоза, тонкожало пронозячи м’язи, Крізь граніт пророста, Та крізь пам’ять плитку не пролазить. Срібна маківка церкви над текстом летить – не спіймати, Мої […]...
- Павло Мовчан – Райдужна брама Хтось в райдугу ввійшов ген там на косогорі, І одяг спалахнув на плечах, і погас… І стала, наче дух, та постать геть прозора, Спинилася на мить, щоб спалахнуть ще раз… І відблиск залишивсь яскравий у повітрі, Та ти його втягнув очима в свою кров, Зостались струменіть лиш кольори тендітні, Миттєво спрямував до брами в небі […]...
- Павло Мовчан – “Прозрівши в любові, із сувертка ночі… “ Прозрівши в любові, із сувертка ночі Читали ми сни нереально-пророчі: Змивала пітьма з нас всі барви й відтінки, Ставало життя, наче чиста сторінка… Вірніше, був луг – ми ховались у травах… Ішли косарі слідкома, ніби лава; І коси, шукаючи нашу криївку, Сичали, вганяючись в чисту сторінку… Ішли косарі, і вузилось коло, Лишалася латочка лугу, навколо […]...
- Павло Мовчан – “Світліє корою прожилля беріз… “ Світліє корою прожилля беріз, Їм сила незрима напружує віття: Цей смуток звідкіль, що до кістя приріс? Невже починаю старіти? Скупішають рухи, і важчає крок, І світло вбираю обличчям всезрячим. Як ніздрі лоскоче квітневий димок! І як безсоромно я плачу… Чому проминає усе? – не збагну, Хоч мудрий і все розумію; І радісно б треба стрічати […]...
- Павло Мовчан – дзеркала На обрії хмари, мов сходи в безкрає, І очі по них піднялись у зеніт, Кого все шукаю, кого видивляю? І поглядом гострим розколюю лід… – Ой, тату, – уголос боюся покликать, Злипаються губи, та й голос тремтить… Мандрівка далека, і відстань велика, Вві сні обірвалася сонячна нить… І збившись з керунку, самітньо блукаю, Засліплений безліччю […]...
- Павло Мовчан – “Залізною брамою брязнуло місто… “ Залізною брамою брязнуло місто, І простір у очі зайшов, наче дим… Спахає з-під повсті травичка гоїсто, Та смутки за втраченим вигоїть чим? І бачиш крізь сльози розмите узлісся, Мов патьоки крейди на чорній стіні. Позаду ж не брама – залізна завіса. А що там? – не видно, не чути мені… Не чути пліток, не видати […]...
- Павло Мовчан – Бухенвальд (Фотографія хлопчика перед стратою. З циклу “Музейні експонати”) Неопалима купина! Запалена ще з ночі. Палахкотіла край вікна, і пломінь жбухав в очі. І я крізь полум’я дививсь і збільшеним все бачив: Вчорашній день і нову близь, І очі жаром налились, і став весь світ гарячим. Палає шлях, і білий кінь Обвуглив в леті груди, І, […]...
- Павло Мовчан – Перед світанком День схлянув, як і не було: У вікна вдосталь натекло Важкої сутіні та тиші. І світла кругле помело Під ліхтарем вітрець колише. Гостріша гавкіт у селі, А людський голос пучнявіє, І м’ятним духом від землі Легенько понад шляхом віє. Все водностайнює пітьма, З речей знімає оболонки: Ні верб, ані беріз нема, Всі імена, слова помовкли… […]...
- Павло Мовчан – “душа твоя не коло мене… “ Душа твоя не коло мене – В безбарвних снах тебе нема… Безбарвніє й трава зелена, День, мов сторінка та німа, Де проти сонця букви зблякли, Але й уяви теж забракло, Щоб з жовтизни тебе гукнуть… І голосу останні краплі Спромігся мовчки проковтнуть… По шию – холод, ні, він в роті, Що навіть важко продихнуть, І […]...
- Павло Мовчан – Після перегляду фільму “Звичайний фашизм” Ніч велика, велика, велика! Прагну голос роздмухати криком, Але бракне повітря мені. Задихаюсь в нічній німотні – Гуконути нікого не можу – Глухота подовкіл зловорожа. І страшна не війна – прокидання: Раптом в шибці не буде світання. І надворі пітьма, як у сні, – Чи то ніч, наче пам’ять війні? Та свідомість давно не дрімає, […]...
- Павло Мовчан – “Лункі в узголов’ї колеса цокочуть… “ Лункі в узголов’ї колеса цокочуть, І вікна мелькочуть, скипається ртуть… Куди і кого безупинно щоночі Крізь чорне безсоння везуть та везуть?.. Чи, може ж, то мчить моє тіло окремо Від сонної пам’яті й приспаних мрій; Лиш крешуть колеса – спалахує кремінь, І лопають, мов міхури, ліхтарі… І пес здичавілий волочиться слідом: Дзвенить по дорозі гарячий […]...
- Павло Мовчан – Пізня гроза Так далеко – ледве й видко, Як грози сталева нитка Пересновує туман, І луни щербатий злиток Деренчить, мов тріслий дзбан. Так далеко, що й не чути Крапель, спійманих відром. Біла марля, чорна сутінь Пеленають круглий рот… Дихай, дихай крізь весь простір, Крізь набряклу криком повсть… Бовваніє час навпроти… Крізь туман іде навпрост? І несе він, […]...
- Павло Мовчан – На старий мотив Так сонячно-чисто, блакитно-прозоро, Що хочеться зором весь світ увібрать. Рвонувся до сонця, та кореня промінь До болю тримав, не схотів відпускать. Бо сила земна і сила небесна Мене розп’яли вертикально в житті. Я витерплю муки усі, щоб воскреснуть, Але не в собі – в світовій повноті. Приріс я до трав, до дерев присусідивсь, Ввібравши по […]...
- Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність… “ Поєдную з безмежністю буденність, З незримим рухом вітру – сталість гір, Тепло хвилясте – з поглядом зеленим, З блакиттю неба – глибину сузір. Слова твої поєдную з думками; Ані шпаринки – все життя всуціль Залите вщерть червневими медами: Засолодили і приспали біль… Оскома приспана з губ злизана лестивістю, І погляд входить в погляд, як вода, […]...
- Павло Мовчан – Листок (З дитячих спогадів) (З дитячих спогадів) Між білим небом та землею Гіллям назубився гайок, І сніговою течією Прибило висохлий листок. Упростяж глянув: білим-біло… Лиш проступили реп’яхи, Так, мов родзинки ті на тілі, Сирітним нагадом сухим, Що часу колесо велике Дробило оберт ще один. А ти сягнув за межі крику, Муруючи стіну з крижин. Глянь: випростовується промінь, Напружуючи тятиву, […]...
- Павло Мовчан – Під новорічну ніч (спогад) Сіллю снігів осіда каламуть піднебесна, Зменшилась в зрості постать самотня в степу. Ворон крилом прагне білість снігів перекреслить, Чорно маха – обтина за стропою стропу… Слуху торкається чистий дзвінок кришталевий: Звідки ці звуки течуть, як вода з джерела? Хто це попереду в тебе іде, і блиском сталевим Простір розсовує, і порошить тінь від крила? В […]...
- Павло Мовчан – Відповідь Покликувач спраглий: чому все, для чого? Як нитка крізь голку, тяглася дорога Крізь серце – і рвалась: вузли на вузлах… Лиш дучка лишилась – гуде на вітрах, Мов випав сучок, і в плоть порожнясту Дощі затікають, негоди крапчасті. Чому?! – покликаю, мов знаю кого. І наче ступаю з води у вогонь. І, жару вхопивши, з […]...
- Павло Мовчан – “Не додалось, не віднялось з роками… “ Не додалось, не віднялось з роками – Обтяжилось… Слух став тугішим, а очі вужчими. Дорогу ловлять ноги, Рука сполохана шукає патерицю, Щоб передать своє тремтіння їй, А ти шукаєш слово, Щоб все побачене, почуте, пережите Ним висловить.. Кому? Далекій пам’яті, що все попереду І слухає впівуха… Стіні, розбитій мисці, стільцю розсохлому, Капосній мусі, що порошить […]...
- Павло Мовчан – “Болію днем, і жовтим листям… “ Болію днем, і жовтим листям, І стиглим окликом лелек, І променем стерильно чистим. Розмірено, з лицем байдужим Іде орач на переліг. І розпачно регочуть ружі, Спинивши в осені свій біг. І все збігається до кола, Сегмент дозрілля все змика; Обциркулювавши жовтнем поле, У центрі спиниться рука. Все зовні стале, все незмінне: Рідкі штахети вздовж доріг, […]...
- Павло Мовчан – Серп Серп виткався на ржавім полі І впав раптово на снопи; Розтявши лінію недолі, Він поле кров’ю окропив. Спинився жнець на краю думки, Спроквільно спину розігнув І різонув навідліг лунко По стеблах спеку навісну. Зерно розбризкалося приском По чорній стриженій щоці; Серп скрапував червоним блиском, Пручаючись у кулаці. Очима вимірявши шлях, Наклавши серп на небокрай, Жнець […]...
- Павло Мовчан – “Облудними словами заличкую… “ Облудними словами заличкую Життєві незугарності і страх: – Усе гаразд. І горя не існує. Душа окремо. І окремо прах. Не нарізно, а мов одне в одному, Живуть, як різнойменні близнюки: П’є тіло мед, а на душі – оскома, Бо різні вподобання та смаки. Що квапиться одна все надолужить, Меди допити, діток нащадить, То друга до […]...
- Павло Мовчан – Метушливці Не знайти чого шукали В лусковинні віддзеркалень: Д е с ь, як висохла роса, Щ о с ь, як звук у небесах, І к о л и с ь, як в мові слово. ВСЕ – раптово однакове: Ти, вона, воно, вони, Незнайомі і знайомі – П’ятипалі свистуни. Перетлили стільки всього, Стерли стільки вже взуття, Загострили […]...
- Павло Мовчан – Звертання до снігу Ой, чистоти не вберегти, Що мені очі ріже… Крізь подих снуйся і лети, Крізь вушко голки, сніже… І білизна твоя ясна Відтінює скорботу; Бринить, бринить суха струна – Чорнобиль чорноротий. Віджив, засох і тільки звук Кружляє, мов насіння, І проситься стебло до рук Сопілкою, жалінням. І я благаю, сніже мій, Осівши, зберігайся, На сито й […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Натура” 1. Голос лісу Затамувавши подих, увійшов, Стіну розсунув, тишу розпечатав – І лопнуло повітря, наче шовк, Нараз відкривши темряву горбату. Сочився дим крізь тріщину в стіні, Тріщала ріщ, мов назирцем хтось крався, І, складений множинно в однині, Ліс завмирав і озиравсь у страсі… – Чом дух урвавсь, чому холоне кров, Тремтиш чому, мов чуєшся злочинцем, […]...
- Павло Мовчан – М’язи голосу Не змірять відстані ні шепотом, ні криком; Лиш нині є, вчорашнього нема… Кричав, кричав, неначе двері смикав: Ніч безвідлунна, темрява німа… І видихав у целофан повітря – Перетинки напружені тріщать, Та від минулого лише поля магнітні Зосталися, що скривлюють життя. Вони гнуть дійсність, викривляють волю І кроки вигинають та думки, І скріплена душа в магнітнім […]...
- Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, А пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те приспати, це затерти? Раптово круто озирнись, Побачиш порожнечу сперту… Але ж, але ж… і дуб звідтіль, І гори, і скупа криниця – В ній не вода ряхтить, а сіль І […]...
- Павло Мовчан – Компенсації Горить на вітрі жаром Калина край вікна, Крізь ополонку в хмарах – Блакитна глибина Просвічує, як очі У неньки на лиці. Повітря аж струмкоче – Прозорі пухирці Все тіло обліпили, Занурене в блакить. Всі смутки відлетіли. І необтяжно жить. Легенько відштовхнешся – Спливеш і хмар сягнеш, І все небесне плесо За мить перепливеш… Проте одноманітно-блакитно […]...
Сутність перевтілення за кафкою.