Павло Мовчан – “Розпущено на волокно… “

Related posts:

1. Павло Мовчан – Снігопад Снігу, снігу По саме серце, По самий віддих. Го-го-го-го… Білі гнуздечки – На чорні очі, Тихі копита – По губах. В полотняній сорочці, З полотняним волоссям Пролітають чорти І щезають, як жах. З білих копит – Срібні піідкови. З губ овальних – Лушпиння іскор. Біля лівої скроні Яблукові коні Тупотять, тупотять… Хто це диха Мені […]...
2. Павло Мовчан – Одміни Сніг згинув так, як і прийшов – Ніхто за ним не біг, не плакав. Одна осталася ознака: Блакить збігала з підошов. Його топтали цілу ніч Червоні коні басовито, Його ганяли по струні Позмінно скрипалі сердиті. І згинув сніг. Блакитний шлях Аж за село котивсь поволі; І синій цукор на столах Зернивсь в солянках замість солі....
3. Павло Мовчан – “Зустрів я бджілку на снігу… “ Зустрів я бджілку на снігу – Куди вона летіла? Чому біля розкритих губ Незрушно роговіла? Зустрів я воду на льоду При березі сипкому І їй сказав: – Оце іду Із бджілкою додому. – Ніхто мене не зупинив, Не запитав в дорозі: – Ти перед ким так завинив, Що світ сховав у сльози? – Я йшов, […]...
4. Павло Мовчан – “Кожного ранку будить синиця… “ Кожного ранку будить синиця Стукотом в шибку – зараз встаю… Знову потовщало жовтої глиці – Сосни засипали стежку мою. Мимо проходять чорні дерева, Трісне раптово збоку сучок – Звук однослівний щезне у мрево, Збивши на хвилю зважений крок. Тільки навшпиньках треба ступати, Щоб не злякати у лісі луну, Не потривожити страх волохатий, Не обірвати срібну […]...
5. Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари… “ Обтяжені світлом, вгиналися хмари, І срібло крізь отвори туго струмить, Спалахує біло на віддихах пара, І грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух білий їде, І срібні підкови в повітрі блищать, І ніби відлуння – зникає безслідно, Відбивши на грудях підкови печать… Проте не відчув я потуги удару, Що подих забив мені нагло […]...
6. Павло Мовчан – В оці роси Благословен будь, день сльотавий та холодний, Коли в шибки так дме, що навіть чути свист; І ти немов завис над хланями безодні, Намоклий і важкий, як той дубовий лист. Та чути глибину майбутньо-неземного, Що аж холоне кров, і музика луна – І не ступить тобі, бо прикипіли ноги Та й – що не крок – […]...
7. Павло Мовчан – Будень Благословен будь, день, сльотавий та холодний, Коли в шибки так дме, що навіть чути свист, І ти немов завис над хланями безодні, Намоклий і важкий, як той дубовий лист. Та чути глибину майбутньо-неземного, Що аж холоне кров, і музика луна – І не ступнуть тобі, бо прикипіли ноги, І зусебіч гуде гудюча глибина… І розумієш […]...
8. Павло Мовчан – “Заплуталась павутинно… “ Заплуталась павутинно Стежка в кронах яблунь. Ліниво-терпляче провадить крок Промінь по довгих мандрах. Яблуні очі свої червоні Долу спустили трудно. Запаморочилось в головах Від кружеляння сонця. Лапками птахів вишито тишу, Вишито хрестиком стежку....
9. Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно… “ Світе мій, як це просто, майже буденно – Земля під кущами затвердла від тісноти давно, Певність під спиною маєш і рукавом зеленим Очі свої закриваєш, наповнені сном. Гостра трава стікає цівками по обличчю, І виступа на згинах білий сік-молочай, На шелестіння губ півень озвався тричі, Й перемінився раптом світ у розкритих очах: Бахнув у діжку […]...
10. Павло Мовчан – Холод В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч, Хтось пір’я надмухав у щілини віч, Хтось стежку промів од книниці до ганку Та вибілив крейдою діл та лежанку… І рясно на шворку знизав снігурів, І висмикав дим нитяний з димарів… В забутім відрі було льоду кружальце, В щілинах очей – невида-невидальце, І стежка текла від криниці в […]...
11. Павло Мовчан – Згортання У царстві спокою вивершувався світ І птичі голоси виблискують черлено. Лелеки молоді, почавши свій політ, Спалахують крильми і схлипують блаженно. У промені життя струмує голос твій: – Вертайтеся назад, минулі дні і птахи! – Загострюється клин, зника у висоті І зваблює тебе пірнути в небо з даху. Не важиться нога цю землю відштовхнуть, Не важиться […]...
12. Павло Мовчан – “Не навмання, а полем навпростець… “ Не навмання, а полем навпростець… Холодить щоки дощик-сіянець, І мокрий холод обнатужив плечі, А під ногами хлюпіт мокротечі. О чорноземле, тванна, глейкувата. Повітря у легенях так багато, Що, висмикнувши ноги, вознесусь, На тіло відвологле, наче вата, Цей дощ несе, важенний, наче брус. Спинюсь. Перепочину. Лиш хвилину. Мішу ногами босими багно. То борошенце горбить мені спину, […]...
13. Павло Мовчан – З дитинства День риштований шелестом лісу – Підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, І рука розгортає єдвабну завісу, Навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні Жінка зв’язує тіні у жмут. І лежать валунами розмлоєні коні, Утопившись в траві і позбувшися пут. А ген там, попід гай, де з тонких соломинок Дітлахи видихають блакитниць синиць, Річка […]...
14. Павло Мовчан – “Зелений луг, веселий пух… “ Зелений луг, веселий пух І біла конюшина. І котиться луна за пруг – Вишнева намистина. Не наступай на трійчаки, На ці рослини щирі – З-під ніг сполохані квітки Летять в осінній вирій. Збезважся, виструнчись і ти, Візьми трой-зілля в пучки, Услідно і собі лети Над лугом однозвучним. Над шляхом, що глухим піском Прикинувся з учора, […]...
15. Павло Мовчан – Спогад про війну Спраглі очі відкривають день. Зелений простір і вервечка птахів, А попереду білий метелик стелі. Брате! Сьогоднішній вітер приніс пам’ять про тебе – З якого поля? Водить мати по грядці скруху: Щось не сходить пісок вже тридцяту весну… Золотий молочай Гріє стежку далеку, Спучнявіла вода у відрі по вінця – А тебе немає! Лиш побрижена шибка […]...
16. Павло Мовчан – достойний матеріал Тривале відлуння виснажує висохле горло, А слово потяте членується часто і дрібно. І звуки в кубельцях звиваються чорних, І тиша стояча свічадо затягує срібне… – Верніться! Верніться! – Складаю з відлуння благання, Бо голос обсипався листям осіннім… Та вже ж відбулося прощання останнє, І зустріч можлива лише в сновидіннях… О Боже, чи, може, шкодуєш потульної […]...
17. Павло Мовчан – “Стукають краплини золоті в шибки… “ Стукають краплини золоті в шибки, Лопотять двокрило вікна на боки. У струмочку тихо блискавка цвіте, Листячко ж у неї, видно, золоте. Миттю обшугалось, знову зацвіло, Підпалило хмарі молоде крило. Впала тая хмарочка в річку голубу, – Чаєчка-нечаєчка, утопи журбу. А журба, як пір’ячко, виплива-пливе, Скоро зійде місячко, тьохне соловей, Проспіває пісеньку, тільки не мені, Перетліє […]...
18. Павло Мовчан – “Синіє обрій, як стіна фортечна… “ Синіє обрій, як стіна фортечна… Так що таке скінченність безконечна? За колесом ще котиться луна, За голосом – хуртечна пелена, За скрипкою – струна, як павутина, І в подмухах летить дрібна пилина, І де межа, куди душа долине? Учора снились гори – певний знак – На павутинні піднімавсь дивак, Сотався вперто, зір піднявши вгору, Де […]...
19. Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, Іменням твоїм запечатано губи, Та зайва сльоза переломить надвоє, Бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам я твоїм неспівмірен, Зоставсь навіть усміх за межами тіла, Так ніби із рук твоїх випав допіру: Бо слідом ступаю непевно й невміло… Торкнувшись порога, кажу йому: “Здрастуй!” В розсохлім повітрі […]...
20. Павло Мовчан – Меч та шолом (З циклу “Музейні експонати”) Нахилитались під вікном Березові сережки – Збіга по стовбуру вапно, І білить до-овгу стежку. Її не перечорнить тінь, Не перекреслять води – Над нею стріли золоті Летять дощем зі сходу. І їдуть коні по вікні, По роговиці ока, Шаблюки тануть крижані, Зливаючись в потоки. Та помах кліпки все зітре І все […]...
21. Павло Мовчан – Порох В крупинці кожній – прах життєвий; І перехрестя всіх віків В істоті кожній, в кожнім дневі Вся сума проминувших днів… і порохів… Минулого не підрихтуєш Своїм теперішнім знанням… Потужно б’є життєвий струмінь, Та смертно гаситься щодня… Нема ні виломів, ні щілин, Несе усіх один потік, І ти зживаєш в своїм тілі Безвічність всю за власний […]...
22. Павло Мовчан – “Земля тужавіє від подмухів вітру… “ Земля тужавіє від подмухів вітру, І вершники скачуть прозорі по ній, І чути іржання, мов легіт, тендітне, І збруя палає на кожнім коні. З країни примар ці з’яви шалені, Яку ж вони вістку несуть і куди? Чи те, що підковами краплі зелені Вкипіли в копита лункі назавжди? Чи, може, звістують про світле пришестя Погожої днини […]...
23. Павло Мовчан – “день риштований шелестом лісу… “ День риштований шелестом лісу – Підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, І рука розгортає єдвабну завісу, Навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні, Жінка зв’язує тіні у жмут. І лежать валунами розмлоєні коні, Утопившись в траві і звільнившись од пут. А ген там, попід гай, де з тонких соломинок Дітваки видихають блакитних синиць, […]...
24. Павло Мовчан – Полювання Дні втрат і віднаходин, Дні сонячних думок, Де сміх, як бризки глоду Серед пустих гілок. Та й голова на скрузі Болить від денноти; Мисливський зір в натузі Не годен осягти Ні спотику козулі, Ні зламаних стеблин, Ані польоту кулі, Що пущено вдогін. Твій пес затято гляне У той темнавий бік, Бо ж дике око в’яне […]...
25. Павло Мовчан – Лад Недослідимий, незбагненний Травневий світ густо-зелений. Співа весь день дрібний пташок, Немов заучує урок, Луна весь час один рядок: – Тьох-тьох… Віть-віть… – Тьох-тьох. Віть-віть… – Звучить у відповідь рефреном. А ми з тобою оцих два Рядки ніяк не заримуєм: То зайвий склад, а то слова, І тріслий голос не співа, А ніби куряву здува,- То […]...
26. Павло Мовчан – два дні Такі відмінні дні і кольором, і змістом: Учора – далечінь прозоро-молода, Сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри, Замуливсь білий день, мов пойняла вода. І небо кам’яне висить важке над нами, А очі підведеш, побачиш глибину: Там тоне хтось, маха розпачливо руками, Дослухуюсь – чутно лиш тишу крижану. Сповзає зір важкий на зазубні й щербини, […]...
27. Павло Мовчан – Співвідношення Мало, мало, ой мало життя, Аби втішити всіх і розрадить, Перейнятись до всіх співчуттям, По голівці кульбабу погладить. Мало рук, мало серця мені Обійняти, любов’ю зігріти Дні старечі і плечі сумні, Безпросвітне сирітство на світі. В моїх подихах мало тепла, Щоб обмерзлі листки підійняти, Світ ввібрати – душа замала, А нужденних багато, багато… І зроста, […]...
28. Павло Мовчан – Відтворюваність В захваті літньому крила блаженні Срібло вихлюпують з світлих дзеркал, І розвивався голос зелений, Ніби сам янгол мене покликав. І озираєшся: тут я! У полі! Зором суцільним і слухом вже став, Мов рознизалися обрійні кола І позосталась одна висота. Лопнула плівка, що об’єм тримала: Ти розповсюдивсь, і світ розволіксь, Розпорошилися крові корали, Зелень зі світлом […]...
29. Маркіян Шашкевич – Вірна Зашуміла дубровонька, листом зашуміла, Затужила дівчинонька, серцем затужила. Тужить нічку, тужить нічку, тужить і день білий, Бо із війни за три роки не вертає милий. На могилі-верховині милого спращала, Біле личко цілувала, слізьми проводжала. “Не плач, не плач, ластівонько, дасть бог звоювати – До твоєї соколеньком я прилечу хати. Не плач, не плач, голубонько, не […]...
30. Павло Мовчан – Житло Навчились думать – ну про що? – Утупившись у шибку. Сотає вітер білий шовк, Морозяную нитку. А в кожнім дереві – дупло Очима тліє дрібно; Та раптом дятлове крило Розпорошилось срібно… А наше житло – то є ми – Воно луна, то нишкне, Похрускує собі кістьми, До протягів навикле. В суглобах житла – тіла ритм, […]...
31. Павло Мовчан – Чорнотроп Здригнулася струна від променя тонкого, Зневажений від всіх сніг ще білів як міг, І колесо дзвінке мережило дорогу, Якою вовни жмут в чотири лапи біг. А-а-а… Світлість на лиці від дерева гінкого, І мед на язиці від слова молодого. Під чоботом зело пробилось ворушке, Щоб швидше я ступав, бо нині все швидке. Кораблик рветься з […]...
32. Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – Води із неї вже ніхто не пив, У ній гніздилась чорнопера сутінь І падав стрімко тільки дощ сліпий. І маятник у ній не хилитався, Обличчя поспливали слюдяні, І тхнуло нуддю та стоячим часом Так, ніби розкладався він на дні. О водо мертва! Я тебе напився, І позначила жили […]...
33. Павло Мовчан – “Не розмежовані вітрами… “ Не розмежовані вітрами, Сплелись дерева понад нами. Дрімотно голуб туркотів В гущавині на самоті, І соломинки золоті Ламались в’яло під ногами. Криничні погуки зозуль Кропились у блакить півкуль І щось забуте воскрешали, Розмиті риси проступали Крізь набігаючу сльозу: Ягня чи янгол – не впізнали, Бо крила застили зозуль. Самоозвучені ущерть, Самоошукані собою, Ми полишали власну […]...
34. Павло Мовчан – Балада про Івана однорукого Дощі оновлення на древню ораницю, І пам’ять сонця у вузлах пшениці, І щедрий зір – на сховки, на притулки – Світ осягає, нібито шкатулку. Там олов’яний вицвілий солдат Наводить чітко однорукий лад: То стежку креслить, то хреста збиває, То все когось з-за хмари виглядає… У нього сіль розчинена в відрі – Ріденька щітка білить стовбури, […]...
35. Павло Мовчан – доцільність З доцільності світу, яку не збагнув подонині, Вільшина порошить жовтавий пилок, Доцільно біліє суха бадилина, А поряд пронозить шиласта зелина Знекровлений снігом трухлявий листок. Димок свердлуватий буравить повітря, І запах сколихує приспану млость, Бо ти відхилявсь від доцільності світу, І, час згайнувавши, змарноване літо Торік літаком доганять довелось… Старі евкаліпти зеленим дозвіллям Втішали; та й […]...
36. Павло Мовчан – “На снігу торішнє листя… “ На снігу торішнє листя, Насінина на снігу, Сніг присів, немов прокиснув, Стежку втоптану прогнув. Пойнялась водою крига – Жовта тріщина навкіс, Почалась така відлига, Що не стримать власних сліз. Розпочався розпад, тління, Руйнування білих веж, Перебарвлення, зчорніння, Визначення нових меж. Почалося лицювання, Викриття таємних змов, Бо двозначний сніг в мовчанні Щось приховував ізнов. Та під […]...
37. Павло Мовчан – Кільця О здичавілий дзвін серед зів’ялих дзвонів! У скроні кров’ю б’єш, як серце на бігу! Чи вигук з губ зірвавсь, чи, може, так холоне Мальована луна кілечком на снігу? Я біг, та не застав… І, біжучи, спізнився: Минуле відійшло… і чути стук коліс. Хоч з колеса часу повипадали шпиці, Та проорався слід через життя навкіс, І […]...
38. Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, Колись була, кохана, й ти; В очах світивсь широкий подив, Вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – звідки стільки солі На віях і на язиці? Роз’їдений уже і голос, І замість хліба – сіль в руці. Хто нам розважив дні і ночі: Це уломив, те – доточив? […]...
39. Павло Мовчан – Лягти горізнач у траву Я не один – в сусідстві мурашви – Уплетений в густе ткання трави: Вбираю неба глибочінь ув очі, Сухий ручай струмкоче по обоччі, Засвідчує, що він іще живий… Висить сорочка на сучку смиренно, Байдужа і відчужена від мене, І я – наче дозріла вже зернина, Що вилущилась із лушпиння нині. Землице рідна, ти вуглієш в […]...
40. Павло Мовчан – Шиття хрестиком і гладдю Цей шум колисковий загойдував розум І сім’ям березовим простір кропив… Ще дихала пам’ять гранітним морозом, Збігали вапном побілілі стовпи. Ще дихала хвоя густим нафталіном Та глиці ошурки тяглись до руки; Магнітні малюнки, майбутні відміни В блакиті лункій малювали гілки. І погляд відгадував стежку торішню По рисці в повітрі, по нитці в тканині: Полотна ті ж […]...