Павло Мовчан – Шиття хрестиком і гладдю

Цей шум колисковий загойдував розум
І сім’ям березовим простір кропив…
Ще дихала пам’ять гранітним морозом,
Збігали вапном побілілі стовпи.
Ще дихала хвоя густим нафталіном
Та глиці ошурки тяглись до руки;
Магнітні малюнки, майбутні відміни
В блакиті лункій малювали гілки.
І погляд відгадував стежку торішню
По рисці в повітрі, по нитці в тканині:
Полотна ті ж самі, та хрестики інші, –
Гаї конопляні, а люди лляні…
І вишита пташка над хаткою висла –
На гребінь шовковий не сяде ніяк;
Чи ниток не стало, чи кров’ю зумисне
На білому вишивсь співаючий мак.
До нього тяглися дівочі долоні,
І тіло солодке текло, мов струмок,
А шум височів на високих колонах
І вовну соснову мотав на клубок…
І в шумові тому, в ростучім клубкові,
Спеленуте спало зерно-немовля,
Скрипіли берези й колони соснові,
Крізь лиця бліді проступала земля.
Вона проступала крізь білі полотна,
Крізь очі, і руки, й лляні сорочки,
Хрещатим шитвом на полотнах скорботних,
На білому тілі – блакитні струмки.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Шиття хрестиком і гладдю