Павло Мовчан – Шляхи данте (Уривок із поеми)

Красна велич руїн, – розімкнулася пам’ять,
Увіходимо ми в храм щорічних скорбот,
Де тинька обсипається, світяться плями,
Чорнота проступає крізь шар позолот.
Непомітно павуття вдихаєш в легені,
Чорним ниттям з грудей видихаєш печаль.
Під ногами узявсь мармур мохом зеленим,
І той мох дописав мармурову скрижаль…
“О блаженний, хто йде… ” – прочитав я руками.
Далі – пінився мох і губились слова,
Що, зливаючись в гуркіт, лунали над нами
Під склепінням, де коршак шовки розривав.
Крізь розриви

униз натікало блакиті –
І по стегнах збігали співкі ручаї;
Були коси твої, наче склом перемиті,
Відбивались в них світ й пильні очі – чиї?
Я відчув ваготу на собі того зору,
І плечима стенув, і промовив: – Ходім…
– Що ж, ходім… – обізвавсь хтось незримий.
Угору
Подалися мерщій, молодим-молоді.
Були сходи слизькі, наче мощені з криги,
Обсипалась тинька і сріблів порошок:
Підіймалися ми, аби вичитать з книги
Недописаний мохом на брилі рядок.
Так, рука при руці, однокроком, поволі
Ми ішли, відчуваючи погляд важкий
На собі. І впікались клейном в наші чола
Два гарячі вербові листки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Василь стефаник біографія дуже стисло.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Шляхи данте (Уривок із поеми)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.