Павло Мовчан – Шляхи, не нами вибрані

О жебрацькі шляхи – на узбіччях солома
Золотими скарбами утоптана в твань…
Від’їжджаємо ми – нас вивозять із дому
На далеку Сибір без ридань.

Ну чого ж ви спинилися, верби страпаті,
А ганчір’я чому не махає з тинів?
Хочуть нас перейнять лиш могили хрещаті,
Лиш кричать криниці: – Зупині-і-іть!..

Зупиніть переселення душ та народів,
Перевезення праху та слів,
Переміщення Заходу й Сходу,
Переміну обох полюсів!..

Зупиніть катафалків обози!
Розірвіть, розпряміть ободи!..
Кам’яніють невитеклі сльози,
Сонце гасне в степу назавжди…

І мелькоче душа, наче шпиця
В заболоченім колесі дня,
І не може ніяк зупиниться:
Все когось доганя, доганя…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Як я розумію дружбу твір.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Шляхи, не нами вибрані
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.