Павло Мовчан – Сліпий дощ сорок першого року

Звідкіль цей дощ, коли ані хмарини,
Ні цятки в небі – вимита блакить:
Течуть, течуть єднальні волокнини,
А поміж ними і життєва нить.
Цей зрячий дощ наш двір не обминає,
Дуднить в дійницю, землю колупа,
Нам пригорщі дитячі заливає,
Гарячий дощ, солоний – як ропа…
Ти ще малий і ще не можеш знати,
Чому цей дощ унадився до нас,
Чому, чому разом із громом в хату
Заходив він розгонисто не раз.
Ти шепотів: “Минай нас стороною… ” –
І до хмарини очі поривав,
Та дощ ставав густою пеленою
І фотокартку батькову змивав…
Хоч я живу давно вже за горою,
Пообтинав косою всі нитки,
Та й досі ходить дощ сліпий за мною:
Де не ступну – там забива гвіздки…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Софія київська опис.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Сліпий дощ сорок першого року