Павло Мовчан – Слово Григорія Сковороди

Я замовкаю, милосердний творче,
В союзі спокою став всевловимим слух,
І оглядаю поглядом дозорчим,
Як гонить долю швидкобіжний дух.
А з вежі тіла видно лиш минуле,
Та небосхил, та ще підступний степ,
І намистяний голос осавула,
Що на кургані круками затерп.
І проступає чорний слід стожарні
Там, де траву постригли вітряки,
І привиди, мов юрмища базарні,
Ідуть по обрію понуро у віки…
Війне полова, запорошить очі,
І звук протне раптову сліпоту,
І я почую, милосердний творче,
Усю забуту світом лункоту.

/> Хриплячих коней і риплячі кола,
Повйокування, нокування, свист
І голос міді та заліза голос,
І вигуки, що вгору піднялись.
Сиричний ляскіт, брязкіт, валування
Жіночих голосів, пісень – клубок…
Ось-ось слух лопне, лиш додай останній
До всього ще й сопілки голосок…
Та знову тиша… курява ядуча
І дух заб’є, зведе на манівці,
Аби відчув умовність всіх ополчень
І ненадійність патика в руці.
Аби пізнав всю немічність на дотик,
І пучками щербатості збагнув,
І, втративши усі земні висоти,
Прославив лиш життєву довжину.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Гей нові колумби й магеллани вірш.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Слово Григорія Сковороди
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.