Павло Мовчан – Сорочка

Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу,
І розмокла рука семипало стискає клубок,
Голка в губи вп’ялась – хутко нитку пронизуй,
Щоб востаннє зробить металевий ковток…
Пришпили отой сніг, зламай ним нетяму
І не дихай, щоб простір не збігся в рубець,
На сорочці твоїй червоніє пропалена пляма,
І запліднено кров’ю голчаний вершець.
Непритомні вуста випускають краплину,
І сама по собі нитка гапти кладе,
Чорний хрестик прошивсь, врубцювавсь безпричинно,
Наче випіксь в лощині грудей.
Розповзається звук, розповзаються часу волокна,
В жмені важча, кругліша черлений клубок,
Скоро плоть розповзеться – сорочка розмокла
Вже не втрима її, як не стримать думок.
Біжить тріщина вниз від плеча змійкувато,
Грішна світиться плоть – пада одіж до ніг,
І на голці тріпоче нахромлена нетля крилата,
І рожевий пилок опадає на сніг… опадає на сніг…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Запорожці пишуть листа турецькому султану твір.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Сорочка
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.