Павло Мовчан – “Сосновий шум, дрімливий, колихливий… “

А я у гай ходила…
П. Тичина

Сосновий шум, дрімливий, колихливий,
Мов запевняв: хто слуха, той щасливий,
Бо нуриться свідомість у глибінь,
Де, мов листок, торішня плава тінь,
Зозулею забута в перельоті,
І пахне м’ята забуттям в дрімоті.
Але крізь шум просочувався дзвін…
Він колами низавсь з усіх сторін
І, визволивши серце з окуття,
Нагадував про страдницьке життя.
Очима скинув – луг аж золотіє.
Вода кипить від нересту: п’яніє
Істота кожна, розпаливши плоть,
Оспівує від захвату, як вміє,

/> Життя своє, багате від щедрот.
Та, зваблений тим чаром весняним,
Веселий серцем, поглядом сумним,
Замість гілок побачив я сучки
І списся очерету вздовж ріки.
А ще побачив те, чого й нема,
Мов прочинився день, і крадькома
З-поза чого, з-поза віків минулих
Хтось визирнув і голосом зозулі
Гукнув мене і доточив “лю-бов”,
І мовби щось згадав я, але знов
Налинув шелест, на гілля наліг,
Аби нічого я згадать не міг…
Шум шепелявий, капливо живиці…
Весь час здригаюсь, через те й не спиться,
Мов по зозулі сіло на сучку,
І як здрімну, то будять все: ку-ку!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Весна без кінця і краю.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Сосновий шум, дрімливий, колихливий… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.