Павло Мовчан – “Спливає цегла в глинища з соборів… “

Спливає цегла в глинища з соборів,
Та тінь хреста літає нерозтанно,
І погляд підіймається угору,
Де клен росте розпачливо на бані.

Ти нас відкинувсь? Ми тебе – зреклися?
Вінча безглуздя храмова руїна.
Зливаються у нуль цегляні числа,-
Ми ще живі, та мертва вже країна…

Вростає корінь в помисли високі,
З руїни духу випиває силу;
Собор сплива у глинища, як докір,
Стирчать повсюди арматурні жили.

Чи ж є межа між небуттям та сущим?
Окремить їх лиш лінія питання.
Все стало переходить у минуще,
Грядущий суд триває до вмирання…

Гудрон кипить, і дим валує з пекла,
І олово стікає в домовини.
Смола повітря будить в горлі клекіт
І заганяє мову углибини…

Триває слід. І осідають стіни.
Та зір хреста підсаджує угору,
Де клен росте, тримаючи руїни,-
З країни мертвих витікає корінь…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Жіночe щастя в роматі хіба рeвуть воли.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Спливає цегла в глинища з соборів… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.