Павло Мовчан – Спогад


Навіщо ти у пам’яті долоней,
Навіщо ти на язиці солона?
Для чого ув очах ця порожнеча,
Розріджене повітря кожен вечір?
Невірогідна, дзеркалом забута,
Глибоким слухом кухля непочута,
Присутня в жилах, стягнутих вузлом,
Збережена невичахлим теплом,
Ти так углибла в корені думок,
Що вдвічі важчим став мій кожен крок,
І кожне слово так до вуст припало,
Що ні мовчанням їх не віддзеркалить,
Ні криком викричать, ні холодом стлумить
Ту світлу мить, що так мені болить…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Щастя людини у новелі момент.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Спогад