Павло Мовчан – “Спокусливець-змій, коліщатко гадюки… “

Спокусливець-змій, коліщато гадюки,
Хвиляста потвора, біжучий вогонь –
Сопілка охрипла, і отвір широкий
Затулюю листям пониклих долонь.
Мотузки окравок чи зашморг на горло,
З смертельною іскрою гнуте жало,
Ти знаєш, чому розповзається чорно
По жилах смола й вичахає тепло?
Раніше прийшла ти у світ і дізналась,
Що рух по поверхні – це рух вглибину,
Сопілка для тебе жалібно співала,
Рівняючи тіло на всю довжину.
Хвилясто за пазуху ти заповзала
І грілась, і гріла отруйний жальник,
І помста в устах визрівала оспало,
Роздвоював мову солодкий язик.
Причаєна поруч, завмерла до часу,
Чекаєш нагоди, щоб пломінь-жало
Роздвоїть, а розум отрута погасить,-
І ти просичиш, що в почині було
Єдине тепло…
Прийди, прихились, притулися до серця,
Останнє тепло до краплини віддам…
І навзнак упав, і, як тінь, розпростерся:
Під серцем сичала хвиляста вода.

Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Спокусливець-змій, коліщатко гадюки… “