Павло Мовчан – Сторінки одного поля

Пронизлива земля, роздряпана, як рана,
На кожен штик лопати розпачливо кричить:
Гортаю поле я, бо прагну переглянуть,
Ким писане і як
Окличне слово “жить!”.
До кістя докопавсь, до черепків кривавих,
До золотих пластин, до трухлого меча,
До каменя, яким убитий був ще Авель, –
Неначе отвір вглиб – чорніє він в очах…
І кожен шар землі – забута вже сторінка:
Цю – рало кам’яне скородило колись,
А цю – крислатий ріг писав побіжно-стрімко,
А цю ось – ямкував зарубинецький спис…
О книго родова, де списано всі долі,
Я нігті обламав, гортаючи тебе:
Ось реченням ячмінь, ось – біла крапка солі,
Ось, наче вигук “О” – яєченько рябе.
Тут – ратиці печать, там – попіл від багаття,
Хрещатий дрохви слід записаний навкіс,
Ось: згустки крові, крик та чийсь
Скелет розтятий,
Мазки іржавих кіс, застиглі скалки сліз…
Ось кінські черепи та тріщини поздовжні,
Шилястих ящірок нотатки на піску.
Ось вихудлі сидять, зігнувшись, подорожні,
А їхні пучки довгі – в порожнім колоску…
А ось зубами смиче дитина горошину,
Що корінцем вхопилась у перші сторінки,
А ось за межі поля обрушивсь голос: “Сину-у!” –
Ось в небо крізь сторінку стирчать
Два кулаки.
А ось на цій сторінці – покручене залізо
Іржею витіка, аж жовкнуть бур’яни…
А ось на цій… хутчій, допоки ще не пізно,
Тополю посади і книгу загорни.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Стендаль жіночі образи.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Сторінки одного поля