Павло Мовчан – Стовпи


А що ж в минулому? Що там?
Безклопітно чи можна жити?
Якщо нам зраджують літа,
А пам’ять, як вода несита.
Навіщо прагнуть новизни?
Щоб те приспати, це затерти?
Раптово круто озирнись,
Побачиш порожнечу сперту…
Але ж, але ж… і дуб звідтіль,
І гори, і скупа криниця –
В ній не вода ряхтить, а сіль
І мед застиг солонолиций.
Життя обернене й назад,
І звідусюди видно нині,
То – соляні стовпи стоять
По позаобрійній долині…
Гукнеш: – Лю-бо-ве! –
Порохно
Розсиплеться, мов хмара біла…
Не клич того, що вже давно
Було, аби не розлетілось.
Печаллю об’єднай, скріпи
Життям кристалики солоні…
Попереду куриться пил
І білі височать колони…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Скорочений образ мазепи байрона.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Стовпи