Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно… “

Світе мій, як це просто, майже буденно –
Земля під кущами затвердла від тісноти давно,
Певність під спиною маєш і рукавом зеленим
Очі свої закриваєш, наповнені сном.
Гостра трава стікає цівками по обличчю,
І виступа на згинах білий сік-молочай,
На шелестіння губ півень озвався тричі,
Й перемінився раптом світ у розкритих очах:
Бахнув у діжку бондар – пирснуло враз обруччя,
Слід полишивши іржавий на чистому полотні.
Перст підведеш поважно і всюди у себе влучиш,
Бо ти давно вже існуєш у множині.
Стала на перелеті виснажена хмарина,
Відцідивши зернистий, чистий, мов день, бурштин.
Гуснуть тіні у скалки – в них життя мурашине
Так мальовничо холоне, ніби це радість – згин.
І поодинці з лугу, із-під кущів вербових
Вибредуть тишкома радісні дітваки,
Метеликів-лускокрильців вони понесуть додому,
Ніби в бурштин, ув’язнивши в ніжні свої кулачки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір вірний приятель-то найбільший скарб.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.