Павло Мовчан – Світло


Я повів почув, мой незримий хтось рухавсь,
Та жоден листок на кущі не хитався.
Судомою зору і дзеркалом слуху
Когось видивляв, та ніхто не являвся.
Чи промінь пройшов, бо побільшало світла,
Тепла прибуло, зароїлася радість;
Чи сіллю осіла вся спіль цьоголітня
У гроні вина серед тихого саду.
І плоть моя, світлом ущертно налита,
Була запечатана духом любові
До чистого листя, солодкої миті,
Що, певно, в житті не повториться знову.
Зненацька руки хтось моєї торкнувся
І, ніби жартуючи, яблуко кинув,
І крапелька звуку теплилась у вусі,
І я засміявся чомусь безпричинно.
Красою мене обпекло неземною –
Рука, як обжалена, ніжно щеміла.
Ступив я у затінь, та світло за мною
Тяглося на всю висоту мого тіла.
І я, відсахнувшись, рішуче закрочив
Назад до людей, до буденного трибу,
І чув, як струмує. чийсь погляд урочий
Крізь мене весь день, наче промінь крізь шибу.
І я озирався на сад, як на свято:
Там збуджене листя натхненно шуміло.
І я посміхавсь цілий день благувато
Та все придивлявся до власного тіла.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Іван підкова т шевченко стислий зміст.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Світло