Павло Мовчан – Сходження

Слідком за хмарами зарухались і гори,
Засіяні пташиними кістьми,
І захитався глибочезний корінь –
Твердь схилитнулась і здригнулись ми…
Камінчик випорснув із-під ноги зрадливо,
І ти раптово втратив опертя,
Втичкались пучки в камінь, наче в гриву,
А тіло прагло повного злиття
З масивом цим, що дихав пружно й спечно, –
Аж під грудьми вгиналося тепло, –
Камінчик падав, падав безкінечно –
Відлуння з стромовиння вгору йшло…
Які дрібні були ми – два уламки,
Відділені життям скупим від гір, –
Мов краєвиди, загнані у рамки,
Бо перспективу звужував нам зір.
Хоча нам страх розширював зіниці,
Та зір чіплявся вперто за граніт –
Згори і знизу дихала криниця,
І захмілілий камінь, наче птиця,
Все падав, падав знизу – у зеніт…
А ми з тобою важчі за каміння,
Тож надила донизу глибина,
І під кутом прямим гріхопадіння
Була до нас історія земна.
Навіщо ж нам ці сходження й вершини,
Чого ми прагнем? Вгору що жене?
Якщо земля здригнеться і відкине
Уламків два на лоно крем’яне?
Чого чіпляємось і рук не відпускаєм?
Хапаємось очима за вершок.
Під пучками вивітрюється камінь –
Порошить очі порох та пісок…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Мій улюблений герой захар беркут.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Сходження