Павло Мовчан – Ти

І рот мені судомою звело,
Повітря затверділо, наче скло,
Не видихнуть, ні слова проректи,
Заламувався погляд на кути.
Оплавлений смолою, мов комаха,
Я пізнавав все повновладдя страху.
Перед очима застигав бурштин,
Душа моя, приречена на згин,
Ув’язнена навічно у живицю,
Засушену нагадувала птицю,
Що сліпо дивиться на лет швидких хвилин.
Вода текла, та отвердів мій слух,
В корчах останніх засудомивсь рух,
В повітрі віддзеркалені благання
Засвідчували – мить оця остання,
Яка замкнула прижиттєвий круг.
І раптом ти дихнула, розплела
Зав’язаного холодом вузла
І, краплю сонця вдмухавши в легені,
Розпочинала простори зелені:
Лети, лети, ось вітер для крила.
І я махнув. І вирівняв суглоби.
Збезважений. до птиці уподобивсь.
Дзвеніла плоть, позбавлена зусиль,
Співали кола подокільних хвиль,
І я летів, і знав, що це – випроба,
Що лет мені дарований, мов птаху,
Заточувати кола і від страху
Летіть і погляд не пускати вниз,
Де золотом всі обшири взялись,
Щоб запечатать душу, мов комаху.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Ти