Павло Мовчан – “То бите скло блищить на вербах, медом митих… “

То бите скло блищить на вербах, медом митих,
І намистини світла стікають з павутин.
Не все ще, ні, не все тобою пережито:
Зостались довгі ночі й полотна куцих днин.
Прожитого ж нема… Зосталось стільки всього:
Налощені листки, вузласті реп’яхи.
Притоптаний спориш, і тіні корчуваті,
І читані шляхи, й забутий небосхил…
Зостався деревій підсвічувати сутінь,
Зосталися на згадку від шелесту пеньки,
Зосталися тобі всі спогади майбутні,
І жменя теплих днів, і… не твої віки…
Зостанеться ж… Нехай…

Усе, що колись буде:
Останній судний день та вічне забуття.
Верховний рішенець небесного вже суду,
Зостанеться позаду усе твоє життя…
А нині, Боже мій, всього ще так багато,
Тобі надмірний навіть і запах полину…
Світ в очі прибува, щоб його хутко втратить,
Широку маєш душу, та пам’ять затісну…
Ти в неї все ховав, та що, скажи, зосталось? –
Від літа ні росинки, ні пороху з шляхів.
А до душі усе навіки присмокталось –
І зблиски павутин, і губи реп’яхів…
Хіба ж вона злетить, як лист, прибита пилом, –
Застрянувши, засохне в тенетах павутин.
І відриваю з кров’ю я реп’яхи щосили,
Та в серці зостається один, один, один…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Балада про 3 стріли аналіз.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “То бите скло блищить на вербах, медом митих… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.