Павло Мовчан – Традиційне


Мов птичий заплідок – жовток утягую у себе.
І дух, і сміх, і рух, і крок,
І біль твій – в цямри ребер.
Краду з очей я світла мить – зашпилюю, мов голку,
У своє серце – хай дзвенить, гуляє хай осколком.
І непритомна моя плоть, і стислось “я” у крапку
Так, наче сотворили її лише на згадку…
І непомітний у юрмі, так, наче кимсь забутий,
Мовчу, бо звуки всі німі, на язиці – отрута…
Штовхають, топчуть, мелють, труть
І шарпають на клоччя…
Лише осяде каламуть – знов сяєш непороччям.
І риска світла у тобі, немов сталева голка…
Мовчи, не рухайсь – світлий біль
Роздвоїть губи зойком…
Не рухайся, не розчиняйсь, не променись, не треба…
До краплі іскорки стискайсь, до зникнення у небі…
Пітьма… Розплющусь – і нема
Нікого… Сам як палець.
Лиш голка голку перейма і серце мені жалить.
І вже нашпилений на біль
(на грудях крапля крові)
Кружляєш в небі голубім,
А тінь же – нерухома.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Про это краткое.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Традиційне