Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу… “

Л. Талалаю

Тривалість буднів та нудьгу
Переживаю неремстиво…
Іржу зішкрябавши із губ,
Всміхаюсь металево, криво,
Бо й цвяха прямо не забив –
Життя ізкособочив,
Тих відцуравсь, кого любив,
Літа мов перескочив;
На цьому березі стою,
Де дерева безлисті,
А жив потойбіч, як в раю,
Сумлінно і пречисто…
У промені, в проміжку днів,
Між паузами в часі
Я жив, і вічність розумів,
І братом був комасі…
Камінчик стійкості навчав,
Траву ж – терпінню й мови,
Води набравши в рот, мовчав –
Життя було медовим…
Хребет під дерево рівняв,
Простерши в небо руки.
Хто мені пам’ять розірвав,
Хто обірвав сполуки?
Бог гніву? А чи власний чин,
Коли волів збагнути,
Чому раюю я один,
І ким навік забутий?
Нарешті був почутий клич –
І я ребра позбувся…
– Хоч жил мені тепер не смич! –
Найменню тісно в вусі…
– Поділений, самітен знов, –
Стою по цей бік літа,
Де стала мідним дротом кров
І жил не розігріти.
І твердне усмішка крива,
Відбивши думку гнуту,
І покривилися слова,
Аби не міг гукнути
Ні спогаду, ні двійника…
З ребра не сотворити
Тебе, суття… І рве рука
Отвердлий рот сердито…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу… “