Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу… “

Related posts:

1. Павло Мовчан – “Летить собі зозуленька та й кує… “ Летить собі зозуленька та й кує Про невтішне горенько про своє: Прилетіла з вирію – все цвіте, Куди ділось дерево золоте? Літа гаєм, літа бором, та дарма, Золотого дерева там нема....
2. Павло Мовчан – В негоду В ліс я йшов – мені назустріч Раптом випроставсь туман; Це – спіткання неминуче, Як рокований твій стан. Ну нічого: за тобою Небо, випите до дна, Поле, встелене габою, І продухвина вікна. За тобою попіл літа, Терпкість випитих оман, За тобою – все на світі, А попереду – туман…...
3. Павло Мовчан – Несумірність – Пальцятко, пучечко, мізинок, – Як ніжність висловить мені? – Три слова – трієчко мачинок, А ніжність вся, як мед на дні. Всі вигуки, слова та знаки Для мови стали затісні, Рот повен слів – головка маку – Слова сплітаються в пісні. Перехиляюсь з літа в холод, Щоб видихать на чистий лід І бджіл клубок, […]...
4. Павло Мовчан – дві росяні краплі Лопушана долоня виважує чисту краплину, Успадковану з ночі – цей скарб над скарби; Як і ти, я стою нищуном коло тину І стискаю у жмені таку ж крапелину, А над нами кружляють хапкі голуби… – Мамо, нащо ота жалива кругом хати, Дерев’яні шеренги, бундючний бур’ян? – Не надбав я нічого, а стільки вже втратив, І […]...
5. Павло Мовчан – З двох боків (“Позбудься, камене, камінності своєї… “) Позбудься, камене, камінності своєї, Горбочком стань потульним для ноги, Стань глиною вологою чи глеєм, І вийди, водо, геть за береги. Ти, дерево, збуди закостенілість, Продовжся мною чи мене продовж; Душа струмлива розмиває тіло, Що стало широченним, наче дощ… Життя безмірне ген аж по крайнебо… Тебе нема… є краплі дощові, Сторізний камінь, дерев’яні ребра, І кущ […]...
6. Павло Мовчан – “Біля груби так святково… “ Біля груби так святково Вип’єш чай і будеш знов Переважувати слово, Що вимірює любов. Треба руки нам зігріти, Не сполохавши вогонь, Й наректи словами літа, Ну, скажи ж мені, кого? Може, рань цю випадкову Чи схвильованість руки, Що трима квітчасте слово За шовкові торочки? Може, пахощі суничні Важко схилені на стіл, Наректи якось незвично, Взявши […]...
7. Павло Мовчан – За мотивами казки В продухвині вікна, ув ополонці зору Синіє глибина фарбованого моря, І чайок пелюстки, біліючи, не тонуть, Дрібненької луски у мене жмені повні: Долоні розтулив – всеможна щезла щука, Нічого не зловив, хоч срібла повні руки… Стоїть холодна піч, облуплена до глини, Та в ополонках віч виблискують рибини… Втішаючи мене – дурненького Омелька – В долонях […]...
8. Павло Мовчан – до літа Споруднику пахощів, служителю квітки, На лицях у тебе вогніють нагідки, Видмухуєш звуки лункі в соломинку, Вимочуєш в річці надуту хмаринку. Накинувши оком лукавим на воду, На хвилі біжучій змальовуєш вроду. І все тобі мало омани й ошуки: Даєш мені пензлі й сопілку у руки. І я, нестяменний дивак та баніта, Малюю обличчя минулого літа. І […]...
9. Павло Мовчан – “На пагорби, на вечір, на вітри… “ На пагорби, на вечір, на вітри Зір посила свій подив і відвертість: Далеко – жить, далеко – йти з гори І небо на плечах нести упертих. Звиса згори сріблястий ланцюжок – Простерту руку піднеси під нього: Тече, тече крізь пальці порошок, Вкрива блакиттю зрошену дорогу. За обрієм відкрилося мені Солодке лоно – папороть квітуча, Літа […]...
10. Павло Мовчан – На узліссі Відхилялось чисте небо – Жовтий полог йшов у літ, І світився в півня гребінь Під вікном, як первоцвіт. Дивно нам сьогодні зранку Вряд продмухувать шибки Й замість солоду у склянки Класти липові листки. Й крихти терпкості не чути – Чи ж воно так й має буть, Коли губ торкнеться сутінь Чи вишнева каламуть? Що ж, […]...
11. Павло Мовчан – Непорушність Не крона на мені, волосяниця, І страшно із корінням розлучиться. Було смикнувсь, але спинився вчасно, Бо рвався простір і тріщали прясла. Повз мене йшли дерева кочівничі, Знебарвлені в буденному величчі, І кидали зневажливо в мій бік: – Незграбиться на вітрі чоловік. – А я стояв і думав: “О ніщота! Що бачите, те й тягнете до […]...
12. Павло Мовчан – Відбиток ІІ Безглуздя самоти – це мимрення під ніс; Це – чути лиш себе, до себе ж обзиватись, Немовби голос твій в с в оє кубельце вріс, Повітря ж надовкіл намощене, як вата. Виходить з себе в ніч, виходити в астрал, Вертаючись назад у страсі на світанні, І вмощуватись в плоть, цідитись крізь кристал І думать: вихід […]...
13. Змалювання буднів Кайдашів у повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький – видатний український письменник, автор багатьох прозових творів, що зображують, повсякденне життя українського села з його звичайними турботами, труднощами, злигоднями, але й красою природи та людських відносин. І. Франко називав Нечуя-Левицького талановитим майстром слова, підкреслював його вміння спостерігати життя, передавати побачене засобами слова. Ось чому твори письменника завжди цікаві, захоплюючі і, головне, правдиві. […]...
14. Павло Мовчан – “Твереза ясність літнього малюнка… “ Твереза ясність літнього малюнка На холод вказує і не тужавість дня; Схололі даленіючі відлунки Пташина зграя в лісі доганя… В передчутті уже тремтить осика, І шелест парафіновий стіка По окоренках на траву безлику, Де розіп’явсь листок на карлючках… То дріт іржавий крізь літа пробився, Прихований до часу в бур’янах; Він кланці вишкірив іржаві не зумисне, […]...
15. Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі Одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття Вкрили дорогу? Вода наполовину з льодом Вуста тобі до крику зводить, Але ти п’єш… В моєму кухлику на споді Крижина теж… Дощі твої летять, як стріли, Та моїх вишгородів білих Їм не згнуть… А […]...
16. Павло Мовчан – Марії Примаченко Виростає кричма слово, Наче півень на тину, І лякає лунко знову Гомінку самотину. Перекинься карим зглядом Через хмизяні дими, Весняну веселість саду В розкіш літа заломи. А летючій низько птиці, Що згорає на льоту, Намалюй співку криницю, Щоб стлумила жаготу....
17. Павло Мовчан – Єдиним рухом Утечище моє, прибіжище, криївко, Бездомному мені незатишно і гірко, – Як в полі полину, пожухлій бадилині, – В дводільній однині від літа і донині. Темніючи лицем, мов явір на відлигу, Дивився я на сніг посизілий, мілкий: Над ним, як в льодохід, Пливли уламки криги, Стинаючи з ялин насторчені вершки. Я голову пригнув, ввібравши глибше в […]...
18. Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, А пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те приспати, це затерти? Раптово круто озирнись, Побачиш порожнечу сперту… Але ж, але ж… і дуб звідтіль, І гори, і скупа криниця – В ній не вода ряхтить, а сіль І […]...
19. Павло Мовчан – Розчерк На вістрі голки, На вершку страждання – Солодка болість: помиливсь!.. А ти за мене помолись, – Розчарування! Краплину музики – в журбу, Ще не допиту з чари трунку, Коли махнув на боротьбу І погасив огонь цілунків. Один метелик Тонкокрилий На товсті губи притуливсь: – Ой, помиливсь, – і зшерх униз, А підвестись тепер несила… Березно […]...
20. Павло Мовчан – На перевозі Води окравок металевий Вночі, мов бляхи шмат, дзвенів… Тремтіння зірок вересневих Передавалось і мені… І мерзнув я – голчаний холод Вганявсь під нігті, кров студив, Мов літа й не було ніколи, А холод панував завжди… Час уповільнювавсь у жилах, І випрямлялися думки. Уже дванадцяту пробило – Заворушилися гвіздки… Я перевозу ждав безглуздо Чи переходу з […]...
21. Павло Мовчан – “Шляхів нікому неналежність… “ Шляхів нікому неналежність, Очей навстіжна жагота: Обмежить обрієм безмежність, Щоб розпізнать свої літа. Вгадавши мітку на відтинку, Душа мандруюча спішить Допити через соломинку Солодку мить, солодку мить. І прагне спрагло увібрати Комаху, тріщину, листок, Аби комусь переказати Земний заучений урок....
22. Павло Мовчан – Золотий гребінець з Чортомлицького кургану Білі ребра дерев, чорнота стовбуриста, І пробоїни в кронах, щоб срібло цідить, – Натекло холодів, аж повітря прокисло, Лиш під віями в тебе осіла блакить. Хоч повіки примкнеш, але зір не спроможен Відтворити в тобі той малюнок лункий, Де у золоті трав воїн коней триножить, І грифон золотий золотіє віки… Кинь у степ гребінець – […]...
23. Павло Мовчан – Повнота У поторках хвиль, у цорканні круглої ріні Вчувалась надмірна ласкавість творця. В легені вхлинало повітря вечірнє, Щоб вибухнуть вигуком з горла співця: – Хвала за любов! За прихилля травневе! За зриму теперішність долі і море життя! – Яка несумірність прожитого – дневі: Упала вода, але піднялись почуття… В прихиленім небі чиясь засвітилась зіниця, І променем […]...
24. Павло Мовчан – Відбиток на склі В постійнім пульсуванні сонця, У риб’ячому струмуванні, В крихкій кульбаб’ячій коронці Є відповідь на всі питання Про час, про рух, про дозрівання. У світлоносну хвилю літа Я покладавсь на ласку світу І вже не думав про суття Свого життя, бо майбуття Було, мов сонце у зеніті… Схиляв коліна перед маком, І жаливу я цілував, І […]...
25. Павло Мовчан – Питання Мово убога в устах недоріки – Тільки й спроможен сказати “люблю”… Сніг дотліває, піняться ріки, Хвилі прозорі горблять ріллю. Світла, ой світла в очах невимовність: Шум зашумовує, вітер хмелить, Над головою хмари верховні Перемальовують світлу блакить. Для похвали, мабуть, слово… і тільки… Світе безмежний, відбитий в мені, Наче в очах перелітної бджілки: Крапля роси на […]...
26. Павло Мовчан – до життя Прихилля серця, мови любота, – З твоєї ласки шовк – ніжніше дихать, Я маю все, і навіть гіркота, Щоб смак не втратить, підмішалась стиха. Є в мене все: вода, в солянці сіль, І хліб в спідушці на листку латаття, І день, що йде поволі звідусіль, Аби його любов’ю привітати. Та є ще ти – безмежна […]...
27. Ровесники – Підсуха Олександр Батьку, ми ровесники з тобою. Обірвав свинець твої літа. Над твоєю двадцять третьою весною Вічність проліта. Розминулись ми навік з тобою. Ти мене не бачив, я – тебе. У моєї долі, долі молодої Небо голубе. Батьку, в серце крадуться тривоги. Заслоняє тінь мою зорю. Без вагання я пройду твої дороги, Подвиг повторю. Ой ти весно, […]...
28. Павло Мовчан – Вуста Ці випиті вуста, – мовчанням, а чи люттю? – Засохли, наче знак про повінь, на лиці, Приховують в собі провістя на майбутнє, Щоб виректи її, як радість бубонці. Ці спалені вуста жагою чи печаллю, Надмухавши на стіл кіптюги, сажі шар, Шепочуть дивне щось мовчальними ночами, Не розібрати що, бо палить мене жар. То змовницьки мовчать, […]...
29. Павло Мовчан – Передосіннє Щербиться, лункішає капіж, Прояснена просвічує калина, І що не крапля – пада срібний гріш, І що не слово – з гілки ягодина… Дозріло все, наповнилось ущерть, Вода в губах ледь-ледве не схлюпнеться… Завершується літа круговерть, Ось-ось і холод біло усміхнеться. Твердіша, в бильця вглибившись, рука, Стиска промиті часом волокнини, В суглобах цвяхів млявість виника, Підступна […]...
30. Павло Мовчан – до зірки До неба я очі підвів, Зірчину-мачину набачив; Промінчик, як волос, дзвенів, І звук лоскотався гарячий. Вечірня печаль ув очах Мінилась, мов небо, рожево. І простір розлого звучав Над снігом, над полем сталевим. – Земличенько, земленько, зем… Струмуєш у голосі, слові, Кропились небесним вогнем Розломи твої кольорові… Викрешує іскру рискаль З морозу, з холодної брили, – […]...
31. Павло Мовчан – “Погожо-днинно, споришево… “ Погожо-днинно, споришево, Пташки хвалу співають дневі, І розчиняються вуста: – Ой несказанна ліпота! Ти марнотратний, ще й надміру, Чи вистачить на всі літа Твоєї, світоньку, офіри? Цільбу приймаю, як погубу, Не відцурайся мене, любий. Не відцурайсь, не відступись, Будь завше н и н і, не колись… Не обривай з вільшин багнітки, Щоб я не свідчив […]...
32. Павло Мовчан – Тіснота В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу Вчувалась широкість небесна на розмах крила, І зграйчасте сім’я, й пташки перелітні Сніги крапкували потульні – теплом для тепла… Хитке верховіття напружене тіло хитало, Земля ворушилась, і світ присідав, І пахло холодне повітря металом – В проломи його затікала вода. Гілки ворушкі скидали линовище з себе, Лози жовтизна […]...
33. Павло Мовчан – Криничний день Криничний день як для почину Відкрив джерела ворухливі, І вісник сонячної зливи Квапливо крила золотив. Поклавши відтінь самоти На тихе лоно полонини, Світ прокинувсь: Без дударів і без трембіт, Лиш тихошепітний політ Вірла, змалілого в краплину, І світло, світло без упину, І сонцеявлена людина, Що творить собі інший світ. Біжать від неї у недеї, В […]...
34. Павло Мовчан – Кам’яний вік О камене битий! Відкритий, терплячий! В тобі чітко душу приховану бачу І стиснуте чую мовчання в тобі, У тебе учусь зосереджувать біль… Упертості вчуся, але не байдужжя, Та рухатись вільно не годен і ти, Відкрите тобі і мені надовкружжя, – На груди мені хтось тебе накотив? Ми грузнемо в землю поволі обоє; Лиш думати вільно […]...
35. Павло Мовчан – “І день навстежень, і очі – розкриті на безмір… “ І день навстежень, і очі – Розкриті на безмір… Були ж ми, були, ой, як світ, широчезні. І в злеті крильми черкали об стелю, І в пам’ять вростала саманна оселя. Тепер, як одвірки – вузькі, клинцюваті, Не пройде крізь нас ані тин, ані хата. Як вушко у голці – ледь світиться око, Щоб свідчить щомиті […]...
36. Павло Мовчан – Зима поета Пам’яті П. Тичини Відчиняються двері: білих птиць білий вир; В тебе птиці сидять на руках і на віях; Білопташшя ув очі тобі хтось навіяв, – Як воно розшугалось довкруж голови! Примостився край столу… а птиці із рук, На краєчку зажури… а птиці додолу. Сам стаєш білим птахом, і криляний рух Переходить в круте лопотіння поволі. […]...
37. Павло Мовчан – Заглиблення Чи від води, а чи від неба Так тягне холодом хмарин, Що глибше входить сам у себе, Аж чути скрип тугих пружин. І риби скид розводить кола, Аж шкіру брижать дрижаки, І мов клеймом довічним холод Листками випіка дірки. І чути, як ятряться рани Вже на щоках і на чолі, І тліє тіло дерев’яне, Димлять […]...
38. Павло Мовчан – Стара газета 1. Цей газетний портрет не страшний, а смішний: Можна плюнуть на нього і стиснути в жменю. Взяв тирана за горло – щосили здушив – Вирвавсь зойк із грудей – та у мене, у мене… Мов розшилася рана – жар серце пропік, На долоні моїй відпечатавсь відбиток, І дивився крізь пальці страшний чоловік, Крізь забуті літа, […]...
39. Павло Мовчан – “Лункі в узголов’ї колеса цокочуть… “ Лункі в узголов’ї колеса цокочуть, І вікна мелькочуть, скипається ртуть… Куди і кого безупинно щоночі Крізь чорне безсоння везуть та везуть?.. Чи, може ж, то мчить моє тіло окремо Від сонної пам’яті й приспаних мрій; Лиш крешуть колеса – спалахує кремінь, І лопають, мов міхури, ліхтарі… І пес здичавілий волочиться слідом: Дзвенить по дорозі гарячий […]...
40. Павло Мовчан – За мотивами “Ворона” Едгара По Переінакшив все минуле: Тепер тебе там не було. Був гайворон замість зозулі, Та й то лише з одним крилом. Був степ, напоєний вітрами, І спис, засторчений в блакить,- І нас вже не було між нами, Була якась тривала мить… – Стривай… Але ж було минуле! – Був гайворон… і степ… і спис… То тебе доля, […]...