Павло Мовчан – “У дзеркалі вогню відбилась ген ріка… “

У дзеркалі вогню відбилась ген ріка,
У пам’яті його цвіла найперша іскра.
Та блиск молодика, що крейдою стіка,
Нагадував мені, що це жура понтійська.

Сарматський знак запіксь навік серед чола,
Лиманська сіль рипить в розхитаних суглобах,
Мовчить мені в ушу байдужа ковила,
Що накрива габою кургани крутолобі.

В замісі глини – сон, і тиша, і любов,
У гніздах глини – схов, щоб відродитись знов.
На глиняних стовпах стоять жертовники –
Видмухується прах з простертої руки.
І зорі, що завжди запліднювали грунт,
Потверджують мені, що був я вічно тут.

Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “У дзеркалі вогню відбилась ген ріка… “