Павло Мовчан – У лузі

Росою поглиблена пахолодь м’яти,
Високий туман поснував береги,
Де мнуть живокіст безшелесні лошата,
Роздмухані в лет – з молодої снаги.
Чому це не спиться під небом відкритим
І мулько лежиться на повсті трави,
І хто це шепоче за мене молитву
З єдиного слова-двозвука: “Живи… “
Біліє рука, прохоловши на скроні,
І пута шовкові біліють у ній,
І тупають глухо натруджені коні
В немірянім лузі, в його глибині.
І вся вузькота, неспівмірність душевна
З густим зорюванням на синьому тлі
Здрібнила тебе, наче макове зерня,
Поклавши в пожадливе лоно землі.
І знову обійде тебе, обтолочить,
Досвітніми зблисками гнаний, табун,
І знову ти винесеш з білої ночі
Зарошене жмуття конопляних струн.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – У лузі