Павло Мовчан – “У попелі білім, в руйновищах білого царства… “

У попелі білім, в руйновищах білого царства,
Немов погорільці, дерева зчорнілі стоять,
І п’яний іде, по черзі вітається: “Здрастє”, –
Частуючи щедро книшами дерева підряд.
Він дійде до хати, якої давно не існує,
І знайде у попелі синій гартований ніж,
І сині вудела, які позостались від збруї,
Вогнем пожолоблений згаслий леміш.
І, взявши вуглинку, повітря, мов шибку, позначить;
І видиха з парою голос пригаслий на скло,
І видавить ліктем отвердле повітря гаряче,
Аби долетіло до мене звертання: “Павло!”.

/> І я стрепенувся, віддалений віком від нього,
Розплющивши очі, побачу ранкове вікно:
Хитається штора не знати чому і від чого,
І світло лежить на долівці, немов полотно.
Е, ні, не наснилось… Неначе отрута,
Закапалось ймення у вуха крізь сон,
І власне життя вже здавалось почутим,
І тиша була, як тугий виногрон…
Чому ж я тремчу перед смугою світла,
І штору рухливу відсунуть боюсь,
Мов протяг холодний, що дме з того світу,
Ввійшов був у тебе і кров’ю загуск…
І світло спинилось в дорозі до тебе:
Бліде, полотняне – на клапті хоч ріж,
І сонце застряло у попелі неба,
Як в пам’яті сонній: війна і леміш…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір опис на тему мій кіт.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “У попелі білім, в руйновищах білого царства… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.