Павло Мовчан – “У воду мінливу задивлений, в плинне… “


У воду мінливу задивлений, в плинне
У струм безупинний, в якім розчинивсь,
Нарешті збагнувши, що ти – крапелина,
Яка щохвилини струмує кудись…
І спільно з тобою в єдинім потоці
І верби пливуть, і пташки, й очерет;
Відбився весь світ у біжучому оці,
І ти сам струмуєш назад та вперед.
Назад – до початків, вперед – до безмежжя,
Від витоків власних до спільних джерел,
Пливеш разом з небом, з крутим узбережжям,
І вітер хвилясту поверхню стриже…
Попереду бачиш краплини знайомі,
Позаду – обабіч: краплини все ті ж,
Чим далі від витоків – ближче додому,
Куди всі добутися прагнуть скоріш…
Течуть краєвиди, багаття мелькочуть,
І ти ніби видовживсь в руслі віків,
І тесані вітром стоять по обоччях
Боги мовчазні – каменюки важкі…
На них запікається послід пташиний,
Немов письмена – нерозгаданий слід,
Щоб хтось прочитав переліт журавлиний
І рушив донизу за плином на схід…
Вже промінь тебе вириває із плину,
Угору підносить краплину дрібну, –
Він з хмари додолу дощиною кине,
Аби гіркоту увібрав ти земну.
І виринеш потім з підземного споду,
Почавши з кринички скупенької путь,
Щоб згодом того, хто задивлений в воду,
Як власний відбиток, ув око втягнуть.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Мої враження після прочитання драми украдене щастя.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “У воду мінливу задивлений, в плинне… “