Павло Мовчан – Уривки з поеми про Т. Г. Шевченка

1.

Висять налицини й забрала
В моїй робітні на стіні,
І ходить холод шестипалий
Угору й вниз по крутизні.
Всещедрий Боже! Як обмислив
Своєю ласкою мене:
Стають ще більше прямовисні
Ці куті сходи з кожним днем…
Тече з долоні віск гарячий,
І кособоко свічка спить.
Душе моя, ти знову плачеш,
День проминув – ану ж бо цить!
От коли б знов огонь добути,
Спіймати знов високу мить,
Допоки на дорозі сутінь
Й перо нестругане скрипить…
Мов лик святого, свічка біла
Йому про сутінь шепотіла.

/> Язик рожевий коливавсь,
Зривались грозяні слова
І до паперу припадали,
І хилиталась мла, як тінь,
По стінах однокольорових,
І гнулись крила паперові
Над головою чи… А втім –
Вуста стискала – пломінь свічки
В долонях бився істерично.
Згасали ремства і прокльони,
Холов язик,
Вщухала мова…
І в ніч глуху, стоповерхову
Високий піднімався крик:
“Царів, кривавих шинкарів
У пута крутії окуй.
В склепу глибокім замуруй”.

2.

Велебний парастас,
Бо надійшли морози,
І перелився час
В закрижанілі сльози.
І вибіг босоніж
При свічці –

в хуртовину,
І витрусив скоріш
Із пам’яті калину.
Без скрипу тане сніг,
Хоч стопи – однотонні;
Спинитися ж не смів,
Бо гнівом переповнивсь.
Позаду прямо в карк
Студено дихав спомин,
І висохла рука
Чорнила свіччин пломінь…
– Чи сили не стача,
Щоб з’ясувать причини,
Чому мені в очах
Круглавіє калина?
Що виловить свіча
З густої хуртовини,
Як шлях мій визнача
Гнів збурханий, глибинний.
Уперто крок в’яжу,
Біжу без спотикання
І гнів свій бережу,
Як свічку – від згасання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Реферат на тему улюблені пісні моєї мами.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Уривки з поеми про Т. Г. Шевченка
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.