Павло Мовчан – В степу

По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння,
І коршак у пошуках суші заточує лет,
Розмотана нитка сотається в небо від тіні,
Та слово благальне на кілька віків заліта наперед.
Крізь дошки розсохлі щілястий пирій протікає,
І чвирка крізь пальці драглиста зелена трава,
І степ розіллявсь – скільки око сягає,
Хитається снасть, і вітер гуде в рукавах.
Перепел випливе, виринуть роги сугачі,
І обрій прозорий то зрине, то раптом впаде.
І хмара зависла, кружляє на сонці ледачо,
І мливо струмує з-під неї донизу руде.
Байдуже душі, щоб пливти їй і тільки,
Її не бентежить полин чи ядушний чебрець.
І враз стрепенеться, коли захлинеться сопілка,
І ти прошепочеш: “Коли вже там мандрам кінець?”
Але тебе носить – куди і чому? – по рівнині,
А знуджений погляд пристати не може ніде,
Хіба що спіткнувшись на всохлій пливучій зелині,
На метр і не більше зароджений ляк відведе,
І вгледить курган, і бабу примарну на ньому,
Що міцно руками стиска скам’янілий живіт,
Бо знає вона: о, як тяжко в оцьому огромі
Являти життя, щоб згодом пливти через світ.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – В степу