Павло Мовчан – “В зіниці зневірені, сестро-любове… “

В зіниці зневірені, сестро-любове,
Вп’ялись колоски чи луската полова:
Не бачу тебе, хоч крізь тебе дивлюся;
Минається літо, і я проминуся…
Руками, губами, словами-медами…
Зостанеться світлом пропалена пляма,
Провал – у безтямі, та вирва – в стіні,
В побитих зіницях – заскалки дрібні…
Нічого, любове, минається й світ,
Заскалки розтануть колись, наче лід,
І душу омиють, підсиливши зір…
О сестро, любове, ні слову не вір! –
Назустріч долоням полова летить,
А скалки холонуть, і погляд болить:
Крізь тебе я бачу обличчя бліде…
Нічого… Нікого… Ніколи… Ніде…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Розповиди про сороку.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “В зіниці зневірені, сестро-любове… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.