Павло Мовчан – Величання води

Грунтуймо собі ніч, бо йде вода висока.
Окличники сурмлять в зелену бугилу,
І ручі конюхи вже білять коням боки,
І так, без поводів, пускають їх на луг.
Підрізуйте вогонь, перейнятий у спадки,
Розшийте житла всі і цямрини замкніть:
Іде вода до нас через широку кладку,
Кладіть до ніг її просту вербову віть.
Бо ж це все – вочевидь, як сум’яття загальне,
Надходини, і сплеск, і подихи устріть;
І кожному в руці цвіте стебло клечальне,
Що хочуть, як свічки, в цвітінні відгоріть.
Прихильна будь єси до нашого днювання,
До суєти суєт, до спевнених надій.
На нитці сировій заграєм величання
З присвятою себе – потульності твоїй.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Сто тисяч скорочено.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Величання води
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.