Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері… “

Відкривши тихенько повітряні двері
І звузивши очі, я в світло вступив:
Літали ромашки легкі, білопері,
Сталився на вітрові сонячний спис.
Вступало у згоду з блакитним – зелене;
Сприймаючи світло, мій зір віддавав
І смуток високий, і радість священну
Так, ніби із мене ще хтось виглядав…
Він світла боявся завжди, а сьогодні,
Примруживши очі, так пильно дививсь
В зелену кипінь, у блакитну безодню
І стежив, як сонячний гостриться спис…
Не вперше ж він бачить цю днину липневу,
Бо тихо чаїться в мені він завжди…
Чи, може, привабило щось в цьому дневі?
Летючі ромашки? Чи сум молодий?
Чи, може, за межами зримого бачив
Він те, що приносить лиш сутінь нічна:
Сумує дорога, і дерево плаче,
І ти несеш свічку, сумна-пресумна…
Та світла немає, бо свічечка з криги –
Сльозами рясними викрапує з рук:
Хтось викреслив світло з життєвої книги,
Зостався сирітний блукаючий звук…
Той другий в мені весь напружився слухом,
Був вискочить ладен, та світла боявсь…
За сонцем ранковим і я собі рухавсь,
Долаючи простір, минаючи час.
І спис, що сталився, летів на півкроку
Попереду мене й моєї журби…
Літали ромашки у полі широкім,
Далекі від смутку нічної доби.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері… “